Тьєрі поклав руку Ладі на плече, а Євген руки на плече Дуні не поклав, і в очах Лади промайнув ледь помітний тріумф, який, мабуть, ніколи не зникає з очей колишніх дружин, коли їх бачать колишні чоловіки в товаристві нових. Та й без того зрозуміло, що в неї з Тьєрі все склалося значно душевніше, аніж у нього з Дунею. Але й Євген з Дунею налагодили цілком збалансоване співжиття, ніколи не конфліктують, ніколи не з’ясовують стосунків.
— Яка краса! — вигукує Дуня, дивлячись на дорогу, яка звивається посеред рівнини, й на ластівок над нею. — Скільки років дивлюся на цю дорогу і не можу надивитись!
Від початку їхніх стосунків Дуня і Євген часто бувають тут, на цьому пагорбі, де серед кущів і в жахливу літню спеку віє вітерець. Вже давно за кермом Євген, але маршрут не змінився. Дуня казала, що це місце нагадує їй російський степ, про який стільки читала, якого вона, до речі, ніколи не бачила, бо в Росії бувала тільки в Москві й Петербурзі. І починала ніби ненароком співати «Степь да степь кругом». Євген, так само ніби ненароком, починав співати «Серед степу широкого», хоча український речитатив набагато складніший за примітивну російську народну, і Дуня замовкала, і вже давно вона не співає «Степь да степь» на пагорбі посеред прерії. Хоча вони продовжують сюди приїздити й возять сюди своїх гостей.
А зараз Дуня сіла на свого улюбленого коника. Хоч би хто гостював у них, вона завжди починала розмову про свою монографію «Russian Sexuality», яку пише стільки років, скільки живе з Євгеном, вважаючи її головним сенсом свого життя. У Москві вже знають про цю ще не дописану книгу, бо Mrs Dounia Gourman-Samarsky, Midwest University, робила доповіді й на російських конференціях, презентуючи окремі розділи своєї праці. Російські колеги писали їй, що московський патріарх має намір піддати її монографію анафемі, чого щиросерда Дуня не розуміє. За що її проклинати? Невже за те, що вона зробила кілька доповідей у поважних університетах, переконливо доводячи, що лише російська література XIX століття може сказати про все, не сказавши нічого? За тими скупими деталями, якими ледь окреслювали глибини проваль російські класики, Дуня робила несподівані висновки. І з науковою відвертістю акушера-гінеколога аналізує, як саме відбувалося падіння Анни Карєніної і як саме поміщик Тоцький розбещував юну Настасію Філіповну. А саме зараз Дуня Гурман працювала над тим, що ж робили в альтанці Марк Волохов з дівицею Вірою в романі Гончарова «Обрив».
— А те, в який спосіб москаль мав Катерину, твою жінку не цікавить? — спитала Лада.
— Ми не в Гарварді, — відповів Євген.
— А до чого тут Гарвард? — не зрозуміла Лада.
— Лише в Гарварді можна отримати фінансування під Катерину, — пояснив Євген.
Фразу ми не в Гарварді він чув на початку своїх стосунків з Дунею мало не тричі на добу. Якщо йому вже аж так хотілося розвивати саме українську гілку славістики, йому треба було заводити особисті контакти в Гарварді! Але ж і тут, у цьому університеті посеред прерії, де осінніми ночами блукають вогники минулого та блимають, як очі містичних койотів, для нього також відкриваються непогані можливості, казала Дуня, розчісуючи своє бурхливе руде волосся, яке дісталося їй чи то від ірландської мами, чи то від єврейського тата з родини вихідців з Білорусі.
Дуня не говорить українською, тож знову сталося те, чого вона боялася, і чому, власне, намагалася встановити спільну мову пікніка. Вона знову не зовсім правильно зрозуміла те, про що говорили Євген і Лада, і й невгаразд підтвердила: так, вона робила доповідь у Гарварді про страдницькі інтимні стосунки Катерини Іванівни зі старим Мармеладовим, які їй відкрилися після енного прочитання великого роману великого російського письменника.
— Уявіть собі, Клаво, вони схвалили мій епроуч! — зелені очі Дуні засяяли, коли вона, професор провінційного університету, та ще й з Мідвесту, заговорила про свій успіх у Гарварді.
Під час інтелектуальної бесіди Лади, Дуні та Євгена Тьєрі некоректно нудився.
— Мадам Гурман, — сказав він з наголосом на останній склад. — Чи не час уже їхати на вечерю?
— О, ще тільки п’ята, — відповіла французькою Дуня. — А який француз вечеряє о п’ятій?
Тож Тьєрі підвівся, витяг із-за столу Мирослава й розпочав із ним уявну бійку. Хлопець після кількох ударів повалив вітчима на землю й переможно сів на нього, а Тьєрі одразу ж прикинувся мертвим. А Євген чомусь згадав, що коли він десь у такий спосіб вовтузився зі своїм батьком, нині небіжчиком, під час сімейних пікнічків у Пущі-Водиці під Києвом, мати завжди кричала на них, мовляв, чи вони здуріли, бо ж наїлися донесхочу, їжа попре назад. А Лада не звертає уваги на екзерсиси Тьєрі та Мирослава. А ще рідний батько хлопця відзначив, що в нього з сином давно вже втрачено той фізичний контакт, коли хлопець і дорослий чоловік із задоволенням штовхаються й борюкаються, й товчуть одне одного. А точніше, такого контакту в них із Мирославом ніколи й не було.
Втім, хоча він і не борюкається з Мирославом, як Тьєрі, але спілкується з сином рідною мовою, чим справджує свій батьківський обов’язок навіть через океан. Тим паче, як розповідав Мирослав, бабуся Ніна повністю деукраїнізувалася, перейшла на російську, мовляв, небіжчик Небувайко задовбав її своєю українською. Коли Євген жив у їхньому домі на Пушкінській, теща не видавалася «задовбаною», навпаки, в родинному колі сама потроху довбала свого високопосадового мужа. На спосіб спілкування сина з бабою Ніною Євген впливу не мав. Тож принаймні вчив Мирослава не переходити на російську з мачухою, мовляв, вона і так майже досконало володіє російською, а син англійською ще ні. Отже, Мирослав, як і Євген, спілкується з Дунею лише англійською.
А от Лада таки заговорила з його нинішньою російською. Вона нібито захоплюється глибиною її досліджень, одначе насправді глузує з натхненної русистки, ставить їй знущальні питання, на які Дуня відповідає всерйоз.
— А як ви оцінюєте, Дуню, статеве життя Іллі Обломова?
— Я можу оцінювати його так, що воно було! Про це я також робила доповідь, — загорілися очі Дуні Гурман.
— І також у Гарварді?
— Ні, то було в Прінстоні, теж дуже поважний університет!
— Тож ви, я бачу, копаєте дуже глибоко!