Дядько Обеліск (справжнє його прізвище було Надутий Микола Миколайович, але прозвано Обеліском для зручності), впіймавши автора цієї розповіді за петельки (бо всі гудзики він повідкручував уже до цього), довго перелічував транспортні й тяглові засоби свого колгоспу і все доскіпувався:
— Відчуваєте, як нове перемагає?
— Відчуваю.
— Отож-бо! А чого не вистачає?
— Мабуть, ще мало техніки?
— Техніки? Чоловіче, побійтеся бога! Обеліска не вистачає!
— Обеліска?
— На честь перемоги над відсталістю. Обеліск у вигляді кам’яного вола і у вигляді мідного коня!
— Вола?
— А що? Волів ми знищили як клас, і тепер треба водрузити на честь цього обеліск. Бо воли — це відсталість і ганьба. Подумати страшно, скільки віків ми були жертвами такої злочинно повільної тяглової сили.
— А хіба кінь — теж відсталість? — несміливо спробував захистити бодай коня автор.
— Кінь? Тільки те й знаєш, що стоїш позад нього з паштармаками та підбираєш балабухи, а воно валить, а воно валить! Суцільні відходи, а користі — одна кінська сила! А трактор або автомобіль — десятки й сотні кінських сил у кожному: що в нього не залий, усе тобі спалить, ніяких відходів, попрацює й стоїть — ні тобі їжі, ні тобі прибирання.
— Від коня добрива, — нагадав автор знов несміливо й тихо.
— Добрива. А хімізація плюс електрифікація? Чули?
Кожне село повинно мати свого революціонера, який би нагадував людям, що революція триває вічно й ніколи не кінчається. В Світлоярську цю почесну роль узяв добровільно на себе дядько Обеліск і хоч виконував її з деякими, сказати б, перебільшеннями, але чесно й послідовно. Він жив лозунгами, які вигадував сам, без будь-чиєї допомоги, і намагався примусити жити цими лозунгами також і всіх інших.
Не можна стверджувати, що свої заклики дядько Обеліск просто вигадував. Маючи зірке око, він помічав якісь настрої, тенденції, мерщій узагальнював їх, відповідно оформлював: «Знищимо корову в індивідуальному користуванні як клас і на честь цього водрузимо обеліск!» Або: «Викорчуємо й переоремо всі садові й плодоягідні насадження і дамо нашим любим споживачам додаткові тонни золотої пшениці!» І, ясна річ, — обеліск!
У своєму городі дядько Обеліск вів точний облік урожаїв. Писав:
«Получено цибулі на 7,8 % більше, ніж минулого року, квасолі — на 1,3 %, огірок знищений як клас, бо — сама вода, користі від цього продукту соціалізмові ніякої, а землю виснажує».
Послідовно відстоюючи право на самостійність і оригінальність мислення, дядько Обеліск аж ніяк не був схильний визнавати це право за іншими. Так, довідавшись про думки автора цих писань щодо перейменовування населених пунктів, він обурився:
— То це ж як по-вашому: трудовий народ не має ніякого права на своїй землі?
— Я щось не чув про таке право — право перейменувань.
— По-вашому, як: я на землі чи земля на мені?