Й від мене тут нічого не залежало. Будучи мешканцем планети Земля, я мусив вірити годинникам, хоч що б вони не витівали. І календарям теж.
У літак я з собою взяв дві книжки. Одна з них - поетична збірка Теодора Ретке під назвою «Слова для вітру». І в ній я вичитав таке:
Другою книжкою було «Світобачення Селіна» Еріки Островскі. Під час Першої світової війни Селін був на фронті й уславився своїм героїзмом, а тоді йому проламали череп. Після того він втратив сон, і в його голові був постійний шум. Він вивчився на лікаря, вдень лікував бідноту, а ночами писав свої гротескні романи. Мистецтво, писав він, це завжди танець зі смертю.
«Правда, - писав він, - нагадує мені смерть. Скільки було моїх сил, я чесно бився з нею... танцював з нею, чепурив її, кружляв із нею у вальсі, прикрашав стрічками і загравав з нею».
Він був поведений на концепції часу. Пані Островскі пригадала мені ту неймовірну сцену з роману «Смерть у кредит», в якій Селін намагається зупинити гомін вуличної юрби. Його слова вищать і волають зі сторінки: «Хтось, зупиніть їх... не дайте їм рухатися анікроку... Нехай вони замруть... і залишаться в цій миті... раз і назавжди!»
У мотелі, в тумбочці біля ліжка, як і заведено, лежала стандартна Біблія, яку видали «Гедеонові брати». Я погортав її, шукаючи розповіді про різні катаклізми. «Сонце зійшло над землею, а Лот прибув до Цоару. І Господь послав на Содом і на Гоморру дощ із сірки й огню, від Господа з неба. І поруйнував ті міста і всю околицю, і всіх мешканців міст, і околицю землі».
Отаке.
Як добре відомо, в обох тих містах було багато грішників. Світ лише виграв від того, що їх не стало.
І Лотовій жінці, звичайно, було сказано, щоб вона не оберталася назад, у бік тих людей та їхніх домівок. Але вона таки обернулася, і я люблю її за це, бо тим самим вона виявила свою людську природу.
І за це її було обернено в соляний стовп. Отаке.
Людині не можна озиратися. І я, безумовно, це роблю востаннє.
Я щойно закінчив свою книжку про війну. Наступний твір я писатиму для розваги.
Ця книжка - помилка, але якою ж їй бути, якщо її автор - соляний стовп. І вона починається так:
«Ну і от...
Біллі Піліґрім випав із часу».
А кінчається вона так:
«Цінь-цві-рінь?»
Ну і от...
Біллі Піліґрім випав із часу.
Він заснув удівцем похилого віку, а прокинувся в день свого весілля. Біллі відчинив двері в 1955 році, а вийшов через інші в 1941-му. Зробивши це, він опинився в 1963 році. За його словами, він багато разів був свідком свого народження і своєї смерті, і часто несподівано для себе відвідує різні події, які відбулися між тим і тим.
Це за його словами.
Якась сила смикає ним і перекидає його в часі то туди, то сюди, й де саме він опиниться наступної миті, Біллі того не контролює. Й ці подорожі - то для нього не зовсім розвага. Він каже, що весь час перебуває у стані нестерпної тривоги, як це буває в акторів перед виходом на сцену, бо він ніколи не знає наперед, в якому з епізодів свого життя він гратиме наступного разу.