А одного разу Вієрі ніби на спір із презирством закинув Біллі, що той же ж, мабуть, і гадки не має, що таке ринва для крові. Біллі висловив припущення, що так, мабуть, називається отвір внизу «залізної діви», але ця відповідь була неправильна. Ринвою для крові, або ж «долом», як дізнався Біллі, називався невеликий жолоб, який проходив уздовж усього леза меча або багнета.
Вієрі також повідав Біллі про різні кайфові тортури, про які він читав у книжках, чув по радіо або бачив у кіно, а також про ще кайфовіші тортури, які він сам вигадав. От, наприклад, як гарно було б устромити свердло бормашини в чиєсь вухо. Він запитав у Біллі, якою, на його думку, є найкрутіша форма страти. Біллі не знав відповіді на це запитання. А правильна відповідь звучала так: «Береш чувака, затягаєш його в пустелю, садовиш у мурашник - все ясно? Але так, щоб він не міг опустити голови, а яйця і болт йому мастиш медом, і при цьому обов'язково обрізаєш йому повіки, щоб він не зводив очей із сонця, аж доки не здохне». Отаке.
І от, лежачи в канаві, після того, як їх обстріляли, Вієрі примусив Біллі як слід роздивитися його кинджал. Ця зброя не була частиною його екіпірування. Це був подарунок від батька. Кинджал мав тригранне лезо завдовжки двадцять п'ять сантиметрів. Його руків'я являло собою мідний кастет - чотири кільця, в які Вієрі встромляв свої товсті пальці. І це були дуже хитрі кільця. Вони були рясно вкриті шипами.
Вієрі приставив шипи до щоки Біллі і поводив ними туди-сюди, мов хижак, який, передчуваючи близьку насолоду, з останніх сил стримує себе. «Хочеш, щоб я тебе цим замандячив? - поцікавився він. -У-у-у! У-у-у-у-у!»
«Не хочу», - відповів Біллі.
«Бачиш, у нього тригранне лезо. А знаєш, для чого?»
«Ні».
«Щоб рана не затягувалася».
«Угу».
«Воно залишає по собі трикутну дірку. Заганяєш у когось звичайне перо - залишається тонкий розріз. Так? Який одразу ж затягується. Правильно?»
«Правильно».
«Блін! Ти ж ні хріна не знаєш! Чого вони вас там вчать у ваших коледжах?!»
«Я тільки почав вчитися», - сказав Біллі, і це була правда. Він провчився лише шість місяців на вечірньому відділенні Іліумської вищої школи оптометрії.
«Коледж-хероледж», - сказав Вієрі, спльовуючи.
Біллі знизав плечима.
«В книжках тобі про справжнє життя не напишуть, - сказав Вієрі. - І колись ти це засвоїш».
І тоді, в канаві, Біллі нічого на це не відповів, він хотів одного - щоб ця розмова нарешті припинилася. Хоча десь в ньому і жевріло бажання сказати, що він також дещо знає про людські страждання. Бо як-не-як, а Біллі в дитинстві мало не кожен день починав і кінчав із роздумів про катування та жахливі рани. На стіні його крихітної спальні висіло неймовірно натуралістичне розп'яття. Військовий хірург оцінив би скурпульозність, з якою митець відтворив кожну анатомічну деталь Христових ран - від списа, від тернового вінця, а також дірки, пробиті цвяхами. Христос із розп'яття, що висіло над його ліжком, помер жахливою смертю. Це було жалюгідне видовище.
Отаке.
Хоча Біллі і виростав із таким гнітючим розп'яттям над своїм ліжком, він не був католиком. Його батько був невіруючий. Його мати часто підміняла штатних органістів у місцевих церквах різних конфесій. І де б вона не грала, вона завжди тягала за собою Біллі і навіть навчила його азів нотної грамоти. Вона повторювала, що збирається приєднатися до якоїсь із церков, як тільки визначиться, яка з них їй найбільше підходить.
Вона так ніколи з цим і не визначилася. Проте її нестерпно тягло до розп'яття. Коли під час Великої депресії їхня маленька родина відвідала кілька західних штатів, вона в сувенірній крамничці у місті Санта-Фе придбала одне таке розп'яття. Як і багато хто з американців, вона намагалася побудувати своє життя, спираючись на речі, які їй трапилися в різних сувенірних крамничках.
Саме так розп'яття опинилося на стіні у спальні Біллі Піліґріма.
Поки вони сиділи в канаві, розвідники ніжно погладжували міцні дерев'яні приклади своїх рушниць. Нарешті вони пошепки сказали, що треба рушати вперед. За ті десять хвилин, що вони тут переховувалися, ніхто так і не поцікавився, чи поцілив він у когось, і не підійшов, щоб добити ворога. Ясно, то снайпер був десь далеко і діяв самотужки.