Від натуги тяжко дихаючи, вона переступила поріг палати. Ноша її була загорнута в брудну поліетиленову плівку. Що там — ніхто й не питав. І так усім було зрозуміло. Зі смороду.
З плівки щось вислизнуло і, дзенькнувши, впало на підлогу. У тьмяному світлі блискотів якийсь предмет. Усі ревно не помічали його, аж поки Розбишака не махнула підборіддям в його бік: «Може, збоченці, хтось із вас його підбере?»
Кевін витяг рукав піжами вниз таким чином, щоб вона покривала його руку, наче рукавиця. Простяг руку, намагаючись підняти з підлоги річ, яка випала з плівки. То був браслет з даривисами. У його піжамі не було кишень, тому він встав навколішки і закріпив ланцюжок навколо щиколотки Розбишаки.
Від кмітливого ока Кевіна не сховалося, що відбувається щось важливе і що цю пригоду йому ніколи не треба буде роздмухувати. Досить буде лише переповісти, як воно трапилося насправді, і люди будуть вражені. Потрібно лише вціліти, і тоді він буде при грошах значно більших, ніж двадцять тисяч баксів.
У такі миті, як оця, Кевін усвідомлював, що досі його життя немовби складалося тільки з читва або телевізора. Його найкращі спогади були мішаниною з різних книжок і фільмів. Йому шістнадцять років, а він усе своє життя марнотратив.
При таксі тисяча доларів за тиждень вартує кожна хвилина.
Наступної миті палата запалала вогнями, і будівля стрепенулася від пронизливого пілікання сигналу пожежної тривоги. Біля пожежного оповіщувача стояв Кит мол. Обхопивши рукою важіль, він горлав, перекрикуючи сигналізацію: «Я ж вас, хлопці, попереджав!»
Кевін, мабуть, оступився. Стілець під його ногами поїхав з місця й перекинувся. Кевін не встиг спекатися паска, як уже плавно сковзав до вікна. Не спромігся визволитися — й опинився вже надворі, висячи в темряві, ніби наживка, над незримими бойовими вівчарками. Тривога підняла їх, і Кевін чув їхній гавкіт, чув, як їхні зуби клацають десь унизу. Пам’ятаючи про електричну огорожу, він підняв ноги і підтягнув коліна до грудей. Він сковзав крізь пітьму, мокрий геть до рубчика, висячи на півдорозі між тим місцем, звідки волів дременути, і новим майбуттям, від якого він був далеко навіть в уяві. Позаду нього зостались яскраві вогні та гучний гамір, перед ним же були безликі примари мовчазних людей, котрі дожидають, щоб зупинити його падіння. З його губ зірвалося тягуче виття, і собаки Шталагу завили суголосно з ним.
Певна річ, їх зловили. Лише Шкура не попалася, і то тільки тому, що Кевін, Томас та Джаспер віднесли її геть від клініки. Паця Пірат і Вумник вирили могилу, і вони всі разом її поховали. І досі жоден з них не зізнався де саме. Командор долучив пошукових собак, але ті лише блукали, вистежуючи, колами в снігу. Кевін та його товариші-збоченці, втративши орієнтацію, з останніх сил волочили тіло, шарахали численними кукурудзяними полями, плутаючи в паніці свої власні сліди і повертаючись по них назад протягом кількох миль. Тепер, хоч де є могила Шкури, ніхто її не зможе віднайти.
Інша справа — Розбишака! З вікна вона вибралась остання, залишивши в палаті тільки Кита мол. Як вони й припускали, під її вагою линва небезпечно провисла. Розбишака ледве ухилилася від собак. Вона могла відпустити тіло Шкури, щоб уберегтися, та не кинула подругу. Вони всі на неї чекали, готові підхопити. Ніхто нічого не бачив, аж раптом яскравий спалах розтяв темряву ночі. Блакитні іскри спалаху наднової зорі, наче гігантська «електрична комаробійка». Розбишака майже ухилилася від дротяної огорожі під напругою. Проте іскри вогнеграю розпустилися, коли її браслет з підвісками, що був на щиколотці, черкнув по верхній дротині електроогорожі. Кевін відчув, як потягло димом, а коли вони прийняли Розбишаку, її пальці все не розгиналися, не відпускаючи ременя. Піжама її димілася, піжама та волосся, і їм голіруч довелося де-не-де збивати крихітні осередки полум’я. Кевін бачив, як за вікнами шостого поверху сновигають постаті в одностроях.
Від ураження електричним струмом перука Шкури осмалилася. Із завитим волоссям та швами вона тепер була викапана наречена монстра, склепаного в домашніх умовах якимось шаленим науковцем. Розбишака не померла, але й повністю не отямилася. Очі її були напівзаплющені, а зіниці — різного розміру. І це вона виглядала, як той монстр.
Рокгадсоніанці пообіцяли тримати ворота в облозі.
Уперше вони замість не впускати на «Півникову ферму», не випускатимуть з неї. Це дасть хлопцям на початку фору. Кевін підхопив Шкуру навколо талії. Усі вони схопили її. Парубки добряче змерзли, тож тепер її шкіра здавалася теплою, навіть теплішою, ніж у живих. Приємно було триматися за щось тепліше. І вони побігли босоніж через ряди й ряди сухого стеблиння кукурудзи.
Розбишака ніколи більше не озивалася. Удень хлопці не залишали її саму і скрізь тягали з собою. У вітальні, де стояв телевізор, або в їдальні вона завжди була в центрі їхнього гурту. І вони переповідали історію про те, як вона запам’ятала коди дверних замків, написані на органах мертвої дівчини. І частували один одного побрехеньками про те, як Розбишака, ризикуючи скрутити собі в’язи, випнулася з вікна шостого поверху і впіймала жовту повітряну кульку. Паця Пірат докладно оповідав, який вигляд вона мала, коли стрибала з цього вікна з дівицею, перекинутою через плече. Таким чином, хлопці зробили з неї живу легенду. Сонячної днини вони брали її з собою на баскетбольний майданчик, щоб вона посиділа на осонні. Прилучали її до всього.
А ось до Кита мол. виявляли не так увагу, як зневагу: його просто не помічали. І ніхто з ним більше не заводив мову. Отже, якось після баскетболу вони повернулися до себе на шостий поверх і побачили таку ось картину: Кит мол. поставив одне ліжко на друге, а зверху прилаштував стілець. Відтак навколо труби, до якої Розбишака прив’язувала мотузку, він переметнув ремінь і застібнув його, утворивши петлю. І в цей зашморг Кит мол. просунув шию й по тому зробив крок зі стільця.
Отож, він нікуди не потрапив. Принаймні разом з тілом. А от останки небіжчика побачили-таки процесію на честь його повернення на батьківщину, мрію про яку він так сильно плекав. Процесію від центра містечка його головною вулицею. От тільки це була довга й некваплива жалобна хода. І ніхто не вітав його радісними вигуками та аплодисментами. І не було кабріолету з відкидним верхом.
Розбишака все ще залишалася з ними, от тільки колишньою Розбишакою вона більше не була. Вона упинала погляд у порожнечу, трясучись, буцімто перед цим сиділа на електричному стільці, який стратив лише її мужність. Щоб зберегти її таємницю, Кевіну доводилося супроводжувати її до ванної кімнати. Доводилося її годувати. Якщо ж навіть персонал «Півникової ферми» і виявив таємницю її ідентичності, ніяких подальших заходів щодо цього вони не вживали. Може, хтось іще сплачує за неї рахунки. А може, вони боялися розслідування і розголосу.
Нову втечу невільники з шостого поверху готували без особливого завзяття. Хоча Джаспер і вирізав з бруска мила пістолет і пофарбував його ваксою у чорний колір, а Квасоля о нічній порі сидів біля вікна, чатуючи на другу повітряну кульку. Поклавши руку на серце, анікому з них не свербіло знову опинитися назовні.
Кевін більше не бачив у цьому сенсу. Кому охота повертатися в світ настільки зіпсутий? Кому кортить величань від людців до того ницих? Він міг би повернутися героєм, але хто хоче бути королем серед мудаків? Жоден із хлопців не поривався правити живим доказом того, що ця липова система працює. Якби вони повернулися назовні зараз, то їхній природний потяг до дівчат вигородив би тих, ким вони виросли нехтувати. І тоді Командор стане героєм. Натомість тут, в ізоляції їм було приємно усвідомлювати, що батьки викидають гроші на вітер. Їхні родини та громади підуть по світу з торбою, сплачуючи рахунки за їхнє утримання. Їхнє покоління буде поколінням страйкарів.
Кевін усвідомлював, що решту життя йому випаде тягти ярмо: ішачити не покладаючи рук і крутитися наче та муха в окропі, увесь час — в мотні й бігавні. Та поки він міг би розслабитися. Бути тут під замком — не так вже й кепсько. А от необхідності сидіти за кермом «порша» й ганяти зі швидкістю двісті миль на годину він не відчував. Було класно просто сидіти склавши руки.
У ці дні Розбишака здавалася так само неживою, як Шкура, через те Кевін вирішив узяти її під свою опіку. Тому він одягав і водив Розбишаку на заняття. А пнучись підкувати її у фізиці, Кевін опанував цю дисципліну й сам. Що ж стосується календаря, то на календар Кевін майже не поглядав, до того він був задоволений. Щасливим байдуже на час, і він його не квапив, як і не прагнув опинитися деінде в іншому місці. Його життя вже не було більше гонитвою в прийдешнє.
І щось підказувало Кевіну, що це — гарна життєва школа. Так він готувався до того, щоб бути батьком. Таким чином потроху складалося в голові уявлення про те, як саме живуть довго та щасливо.