А тенісний м’ячик, вимазаний кров’ю Генка, вимазаний у грязюці, він котиться біля моїх ніг, біжить за мною, як чорний лабрадор бігає за Дженні. Волочиться за мною, як я колись волочився за Дженні.
— Як ви це знайшли? — каже голос відьми.
— Ви знали мого Кемерона? Кемерона Геміша? — звучить голос із ґанку.
— Хто ви? — кричить голос навздогін.
Щодо мене, то я понад усе хочу опинитися у своєму ліжку. А потім розбиратимусь із м’ячиком — гадаю, він мені дещо винен. Певно, цей містер Геміш зробить із мене тенісиста номер один у світі.
Щоб пізнати чесноту, треба спочатку познайомитися з розпустою.
Маркіз де Сад
Навіть якщо ви вперше приїхали до Гамбурга, то вам усе одно впаде в око цікава особливість Герман-штрассе — частина цієї вулиці перегороджена з обох боків. Не просто однісінька барикада, аж ніяк, там стоять цілих два дерев’яні паркани по чотири метри заввишки, вони тягнуться упоперек вулиці від будинку до будинку, і внутрішня барикада — приблизно за шість метрів від зовнішньої. Проїзд транспорту заборонено. Крізь дерев’яні двері дозволено проходити лише чоловікам, і ці хвіртки оснащені пружинами, тож захрьопуються одразу після того, як їх відпустити. Більше того, двері зовнішньої барикади розташовано трохи вбік від дверей внутрішньої, тому зазирнути за огорожу, як і проглянути крізь неї зовні, практично неможливо. І недарма мова йде про чоловіків, оскільки жінкам не радять проходити в ті двері. Так уже повелося, що прориватися за барикади заохочують лише чоловіків.
З цієї причини перед відмежованою територією завжди можна побачити сердитих, розлючених, проте згорблених жінок. Вони риють очима землю, тримаються осторонь одна від одної, бо розуміють, що викликають у людей жаль. Німецькою такі жінки називаються «Schandwartfreierweiber». Приблизно цей вираз означає: «жінки, які ганебно чекають на своїх чоловіків».
Існує неофіційна домовленість. Жоден закон не забороняє поважним жіночкам заходити в цей квартал. Проте є один звичай серед місцевих дітлахів, дітей проституток — вони наповнюють чоловічі механічні контрацептиви сечею. Цим займаються хлопчики, просто через те, що мають відповідну фізіологічну особливість, яка дозволяє їм заливати сечу в презервативи. Вони зав’язують на вузол повнісінькі кулі (теплі, смердючі й тремкі — як із овечої шкіри, так і з гуми) і викладають їх рядком у такому місці, куди потрапляє найбільше сонячного світла, щоб ферментувати їхній вміст до найвищого ступеня смердоти. А тоді вони скидають ці отруйні бобми, аби відстрахати надміру цікавих підглядачок чи нестримно нетерплячих жінок, які виряджаються за огорожу в пошуках чоловіків і хлопців, що надто затягнули свій візит до кварталу. Найцікавіше те, що саме байстрюки чоловічої статі відіграють роль захисників честі своїх пропащих матерів.
Наявність цих кульок, таких тонкошкірих, смердючих, але таких зручних у використанні, а також дітлахів, які з радістю скидають бобми, все це тримає «Schandwartfreierweiber» поза периметром, поки їхні чоловіки (іноземні туристи чи селяни) відстоюють своє право зайти туди, щоб «глянути хоч краєм ока» або «хоч на одну секундочку, моя люба, я ж нічого не побачу, якщо не подивлюся», а тоді вони зникають на цілу годину. Або на дві. На стільки, скільки й тривають такі візити.
Фелікс М. гадав, що після того, як у нього народиться дитина, син, він заспокоїться й покладе край своїм традиційним походенькам, своїм нескінченним плутаним мандрівкам, у яких він діставався грішних закутків і закапелків, незнаних і недосяжних для суспільного ладу. Бо не існує того, про що не можна говорити. Про такі місця не згадується в жодних газетах чи протоколах, тому їх наявність не задокументована. Їх нема. Можливо, саме в цьому й полягає їх звабливість — в ідеї про те, що, потрапивши в це провалля, людина зникає назавжди.
Навряд можна назвати брехнею ті слова, які він промовляв жінці, коли відлучався на ніч зі шлюбного ліжка, наче його терміново викликали на роботу. Аж ніяк, бо вона майже не зважала на те, як він одягався, не вмикаючи світла, як цілував її на прощання. Однак треба визнати, що дружина Фелікса М. була розумною та гарненькою. А такі риси високо цінувалися в колі знайомих йому чоловіків. На відміну від більшості жінок, без одягу вона була гарніша, ніж одягнена, бо її тіло зберегло пропорції юної дівчини, а її біла шкіра не знала пекучого сонця, тож протягом деякого часу, принаймні кількох років, цього було достатньо.
Цієї ночі, як і кожної іншої ночі, коли Фелікс вирушав із дому, на нього чекала коротка подорож із реального світу в той, якого не існувало. Поїздка в екіпажі. Він мчав темним містом, і Феліксу здавалося, що він пересувається неймовірними темпами, наче людина, яка переходить з останнього вагону в перший, поки поїзд їде зі швидкістю п’ятдесят миль на годину. Надлюдські здібності. Нестримна гонитва вперед.
Так само як інженер перевіряє міцність сплаву в сталевих деталях, так і Фелікс намагався відшукати точку зламу в собі та інших. У розмовах він прагнув простежити події, що привели кожну окрему особистість на дно життя.
Саме тут він облаштувався, розгорнув свій щоденник на чистій сторінці й підготувався пожинати плоди нещасть усіх присутніх. Якщо Фелікс М. не міг дібрати ідеального слова, то він його складав. Він винаходив слова, наче майстрував собі інструменти небувалого призначення. Звуки, які він чув, відрізнялися від тих, що чули інші люди, тому Фелікс шукав нові засоби, що не укладалися в рамки звичної мови, яка не дає людям відірватися від минулого, перетворюючи будь-яку нову пригоду на чергову варіацію ситуації, пережитої раніше.
Хоч якими гнітючими й похмурими були обставини, саме вони, як ніщо інше, збуджували уяву Фелікса. З усіх боків його обступали казки, такі захопливі, що їх би не насмілились друкувати в жодному журналі, історії, просякнуті шаленою жорстокістю, та моторошні погрози, справджені без законного суду й слідства. Тут були трагедії сімейних вогнищ, які мали сильніший катартичний ефект, ніж найсумніші твори Діккенса чи Шекспіра. Тут хаос не спричиняв просвітлення. Жодного уроку життя не засвоїли ці нікуртичні гульвіси й виномарні п’яниці. Більш того, вчуваючи ці оповідки, на якомусь підсвідомому рівні Фелікс М. віднаходив спокій. Його власне існування як клерка й одруженого чоловіка було далеко не ідеальним, але порівняно з цими невдахами він почувався королем.
Книжка, яку він писав… о, то був не просто щоденник. Фелікс сподівався привернути увагу широкого кола читачів, оскільки його праця не просто містила цінні напучення щодо моральної стійкості й звитяги, вона б іще могла послугувати бальзамом. Яскрава порнографія людських поневірянь. Подібний фоліант із золотими берегами, оправлений в сап’ян, він був призначений для того, щоб його неквапливо гортали чоловіки, які сидять в оксамитових кріслах біля каміну у вітальні та попивають портвейн. На тлі цих міщанських насолод, описані в книжці нещастя й поготів здаватимуться чарівливими. Нерозсудливість, змальована на цих сторінках, надасть значення одноманітним, марудним життям банківських клерків і власників магазинів.
Багатії обожнюють досліджувати життя бідняків. Висока мораль прагне почути історію аморальності, тим паче якщо ці оповідки приправлені духом соціальних реформ. Саме під цим, непоборним з точки зору моральності, приводом Фелікс збирався опублікувати найтанталярнішу доповідь про основні події зі світу повій. Їх ціни й збочення. Поданий під личиною прогресивного трактату, його літопис вмістить таку кількість диваків і монстрів, що не побачиш у всіх цирках світу заразом. Недоумкуваті. Каліки. Приклади звірячого садизму й нелюдських принижень, які він безсоромно виставить напоказ перед читачем.
Під цим усім ховався його справжній мотив. Таємниця, про яку сам Фелікс мав дуже невиразне уявлення.
Зовсім нещодавно гер Ніцше оголосив, що Бог помер. Якщо все станеться так, як замислив Фелікс, то його експедиція доведе протилежне. Його дослідження й документація (не менш важливі, ніж праця містера Дарвіна, чи не так?) засвідчать правильність його теореми.
Не просто лихий переказ зловісних історій — він хотів, аби його книга стала доказом. Незаперечним доказом існування вищих сил. Так само як математики (ці неймовірно розумні люди, які за допомогою шматочка крейди можуть розібрати на складові час і простір) розв’язують загадки життя, наче рівняння, так і Фелікс відчував, що зможе вмістити всі таємниці вічності в одне речення.