Експертиза виявила, що вказана органічна матерія є нещодавно відторгнутими утробними тканинами з характерними, просякнутими загустілою кров’ю утвореннями, що викидаються з організму матері під час народження дитини. Це залишок від процесу пологів у людей.
Поповнення родини нещодавно святкували одразу в кількох оселях «Мармурових скель», але це не виключає можливості того, що згадані медичні відходи були занесені з-поза меж нашого об’єднання для ритуального висадження дерева чи іншого подібного обряду. Швидка перевірка заяв на постійну зміну ландшафту, поданих упродовж останніх трьох місяців, виявила дозволи висадити п’ять трояндових кущів, один бузок, три кущі садового жасмину, один плакучий кипарис, чотирнадцять самшитових кущів і один болотний дуб. Будь-яка з цих рослин може вказувати на місце первинного заховання викинутих тканин.
Також не видається неможливим, що якась бродяча тварина, наприклад койот, цей чотириногий стерв’ятник, міг поцупити рештки покидьків з території іншої громади. Це могли бути, наприклад, «Північні пересмішники». Або «Озерні вілли», де до такого безцеремонного викидання залишкового післяпологового продукту, судячи з усього, ставляться поблажливіше.
Правду кажучи, не можна забувати також і того, що таку хіпацьку штуку могла утнути половина мешканців «Чаплиної затоки», але що тут можна вдіяти? Розмістити приватне оголошення в рубриці «Загублено і Знайдено»? «Знайдено: одна подрана плацента, частково розкладена. Пожована всіма допитливими тваринами в радіусі двох миль. Телефон». Хай би до якого засобу вдалася рада, цього все одно не буде достатньо, щоб задовольнити декотрих людців, які схильні виступати проти всього на світі і вважають, що заради повернення покидьків його власникам треба перевернути небо і землю.
Рада також не вступатиме в суперечки стосовно духовної чи ритуальної цінності цих викинутих надлишків репродуктивної тканини; одначе цей інцидент показує, що на майбутнє ми потребуємо чіткої політики щодо таких випадків.
Окрім того, що були забруднені численні предмети інтер’єрів, чимала кількість свійських тварин також наковталася шматочків тих покидьків. Унаслідок цього сіамська кішка, що належить містерові й місіс Маршалл-Саймонам, вивергнула проковтнуте, сидячи у місіс Маршал-Саймон на руках. Те саме зробив і скотч-тер’єр Ґудзик, просто на нову шкіряну оббивку заднього сидіння нового «Ягуара-XJR-LWB», який належить містерові Клейтону Фармеру.
Рада домовласників співчуває усім нашим постраждалим сусідам. Але, за винятком міс Каллен, усі вони не без гріха. Невідомі власники тварин, що так недбало прикопали покидьки, грубо знехтували правила утримання на прив’язі — усі, кого це безпосередньо торкнулося, причетні до інциденту. Дехто з тих, чия власність була пошкоджена, виступають за генетичну експертизу для встановлення особи власників з метою стягнення з них фінансової компенсації витрат на відновлення майна. Щоправда, рада переконана, що такі заходи буде важко як обґрунтувати, так і вжити.
Легко уявити собі, що молодий батько, котрий знайшов розриту яму на своєму задньому подвір’ї і чув, який через це щойно здійнявся ґвалт, не поспішатиме подавати голос і брати на себе відповідальність. Замість негайного рішення, що задовольнило б усі зацікавлені сторони, рада домовласників вирішила поглянути на інцидент у довгостроковій перспективі. Саме такі нещастя, поділені усією громадою, і пов’язують сусідів крізь роки. У нашому нинішньому суспільстві, де будинки продаються, а родини переїздять на інше місце в середньому раз на сім років, ця легенда дасть нам триваліші спогади про плинний час нашого знайомства і дружби.
У переказах факти неодмінно викривляться. Ті, що не були безпосередньо причетні до справи, казатимуть, що були. Ті, кому довелося викинути килимок, скажуть, що весь будинок був забруднений так, що довелося його покинути. Недавні події обростуть деталями й стануть частиною міфології нашої громади. Багато років по смерті наших хатніх улюбленців ми воскрешатимемо спогади про них, і смакуватимемо їх, і розноситимемо по світу. Заради сміху ми розповідатимемо про це одне одному. Ми перекрутимо факти. Ми кидатимемо цю історію в юрбу на вечірках і аж за боки братимемося від реготу. Хоч яка ця подія була огидна, ми зробимо її ще огиднішою. Роздуємо її. Зробимо надміру жахливою, щоб і самим потрапити до міфів. Щоб мати бодай таку втіху. Щоб мати якийсь доказ жахливих випробувань, які ми пережили.
Зараз ми невпинно молимося за одужання міс Каллен, яка скаржиться на нічні кошмари, що переслідують її з часів інциденту.
Через брак кращого виходу рештки доправлено до сховища в центрі судової експертизи округу Шейшоу, де їх зберігатимуть упродовж двох місяців, після чого спалять з належною пошаною.
Майже ціле життя тому, коли Півень був усього лише півником, грав він якось у шахи зі своїми друзями. Усі вони, а це — Півень, Заєць і Трубкозуб, тоді ходили до п’ятого класу. І от під час великої перерви сиділи вони, схрестивши ноги, навколо шахівниці в затишному кутку спортивного майданчику. Трубкозуб саме зробив хід турою, замишляючи відверту пастку, а Півень узяв слона Трубкозуба й оголосив «Шах!», коли над шахівницею нависла величезна тінь. Тінь розміром з усе. Чиясь нога тупнула в гущину пішаків, розкидаючи коней і придавлюючи шахову дошку, яку разом із шахами Півень отримав на свій десятий день народження і приніс до школи у спеціальному футлярі, що замикався на защіпку та мав свою власну ручку і тому виглядав наче портфель «дипломат», той самий шкіряний «дипломат», що його Півень планував носити, коли стане правником. І не просто адвокатом, а правознавцем у царині інтелектуальної власності, а в ідеальному випадку — юриспрудентом, що спеціалізується на праві в медіа-сфері. Цей футляр навіть мав ініціали Півня, витиснені в штучній шкірі — з тисненням золотом, — подарунок від мами й татка. Трубкозуб мав ось-ось здобути перемогу, але тепер шахівниця була розтрощена навпіл і розідрана на краях. Його мініатюрний король із чорної пластмаси та білі пішаки були змішані в одну малу купу, і посеред цього розгардіяшу стояв Бородавочник, який утоптував подарунок Півню на день народження в багно.
З несамовитим войовничим улюлюканням Бородавочник стрибнув зверху на Півня і, горлаючи, щосили вперся обома коліньми йому в груди. Заєць і Трубкозуб повідкочувалися кудись убік, видираючись у траві на ноги, щоб дати драпака, кожен радий, що хоч цього разу, лупцюють не його. Стусанами вузлуватих кулаків Бородавочник збив з обличчя Півня окуляри. Коліна Бородавочника гуляли по тендітних ребрах Півня і чавили йому ніс. Півень, зі свого боку, як міг відбивався, хоча з його розбитих губ і ніздрів рясно юшила кров. До того ж, коли він катався по власних шахових фігурах, слони боляче штрикали його в спину, а тури впивали зубці йому в сідниці. Від схлипувань Півень задихався, розпускаючи нюні, наче мале дитя, що тільки-но прозирнулося на білий світ.
Десь удалині пролунав пронизливий свист, і Бородавочник чкурнув собі геть, так само прожогом як і налетів. Одне скельце з окулярів Півня випало, а стрижень кріплення дужки репнув навпіл. Дошка й фігури були настільки брудні й потрощені, що Півню стало навіть соромно за те, що колись він був від них у захваті. Він був від них у захваті настільки, що тепер, коли за ним мовчки спостерігали Трубкозуб і Заєць, він з тим самим запалом заходився втрамбовувати все, що від них залишилося, в землю майданчика. Він хвицав коней та ферзів ногами у всі боки, тим часом як по його щоках котилися краплини сліз і крові. Півень гамселив із усієї сили по своїх тиснених золотом ініціалах, утоптуючи їх у тванюку власного приниження, примовляючи: «Блядська-суча-прибабахана-дебільна-х…ва гра!»
Трубкозуб і Заєць були спантеличені нестямою друга, але сповна його розуміли. Усі троє вони сумлінно вчилися, не пропускаючи й додаткову літературу задля додаткових балів. Усі вони заробляли найвищі бали, і навіть уже в п’ятому класі було видно, що на них чекає величне майбутнє: Півня як правника, Зайця як нейрохірурга, а Трубкозуба як конструктора космічних кораблів. Зрозуміло, що серед однокашників вони були хирляками. Усі вчителі їх любили за те, що вони підвищували середні оцінки класу. Та особливо їх любила нинішня їхня вчителька в п’ятому класі, міс Скот, яка була і вродлива, і молода, і носила довге волосся, зав’язане стрічкою ззаду, і вони її теж дуже любили. Півень, Заєць та Трубкозуб походили з добропорядних родин і мали батьків, що ставилися до своїх дітлахів теж із любов’ю й повагою. Певна річ, що мало не щотижня їх лупцювали шкільні забіяки.
Як на лихо, у їхній школі трималися політики нетерпимості до насилля, тому якщо відбувалася лупка, то всіх причетних неухильно карали тимчасовим відстороненням від занять. Для кривдника-забіяки це було все одно що тижневі вакації, та для потерпілої сторони означало одне: відставання в науці. Тому коли міс Скот прибігла на те місце, де Півень саме топтав власну шахівницю і лаявся останніми прокльонами, то він тильним боком долоні витер заплакані очі й повідомив: «Ми грали у квача, і я наскочив на дерево».
Коли Півень із промитими та перев’язаними подряпинами й синцями повернувся з кабінету шкільної медсестри, дівчатка-п’ятикласниці, поглянувши на нього, захихикали, затуляючи рота долонями. Колібрі привернула увагу Ластівки до його підпухлої губи та надщербленого зуба, і вони обидві закотили очі під лоба. Півень сів на своє місце за парту і сказав сам собі: «Цей іспит ти витримав як геній!» Заєць та Трубкозуб потупили очі, щоб не спіткати його погляд, та він перехилився через парту і сказав їм пошепки: «Мусимо розробити власний план, як нам бути».
Читання про себе змінилося на математику. Понеділок змінився на середу. На правопис і лексику. Подряпини Півня загоювалися, та не загоювалися рани, завдані його самолюбству. У самому кінці конкурсу з правопису Півень ясно відчув на собі чиїсь недружні очі. Коли він узявся писати слово «квитанція», то мигцем помітив на задньому ряду класу Бородавочника, який з лютим поглядом, тихо й лихо вишкіривши зуби, товк кулак однієї руки в долоні другої. З переляку Півень ненароком написав не «и», а «і» і поступився перемогою Дельфіну. Того самого дня, по обіді, коли міс Скот пішла до шкільної канцелярії по крейду, Бородавочник з усього маху огрів словником Дельфіна по потилиці. Від самого лише оглушного удару книжкою по голові всім у межах чутності стало якось кепсько.
Та Півня ця подія наштовхнула на щасливу думку. Дорогою зі школи додому він сказав Зайцю і Трубкозубу: «Послухайте, друзі. У мене є план нашого порятунку». План був простим. Легким і блискучим. Заєць та Трубкозуб погодилися з тим, що він геть-чисто геніальний.
Наступного ж дня міс Скот викликала Півня до дошки і задала йому розв’язати приклад: 34 помножити на 3 і розписати, як він це зробив. Півень узяв кусок крейди і довго щось виводив, списавши половину дошки. У відповіді він дістав 97. Міс Скот попросила його знову розв’язати цей самий приклад. Та цього разу в нього вийшло 91. Міс Скот занепокоєно огледіла Півня і звеліла йому сісти на місце. Коли вона попросила Зайця розв’язати цей самий приклад, то в нього вийшло аж 204. А Трубкозуб одержав 188.
Під час короткої контрольної роботи з суспільствознавства Заєць написав, що столиця Фінляндії — це Афіни. Трубкозуб же відповів, що столицею Фінляндії є Данія, а Півень вивів — море Кортеса. Тож міс Скот попросила їх залишитися після уроків. І вже віч-на-віч вона їх спитала, чи все у них до ладу вдома, чи, бува, не сваряться татко з мамою. Волосся у міс Скот було таке пругке, а щоки такі полум’яні, що троє найкращих друзів могли тільки, обожнюючи її, світити круглими, наче місяць у повні, очима.
Міс Скот роздала контрольні з історії, яку клас писав за тиждень до того, і всі троє друзів дістали оцінку «F». «F» означає «незадовільно». Вони настільки знизили криву успішності, що навіть Бородавочник дістав «С», тобто «чотири з мінусом». Зате під час великої перерви їх ніхто не бив.