— Чувак учинив бійку в Болотяному Таборі. Сказав, що його зірки й ножі включилися самохіттю.
У нічному повітрі пахло барбекю, але не дужче, ніж це бувало завжди. Смаженим на грилях м’ясом, дизельним паливом і збройовим порохом.
Тон у Хвиського був самовдоволений:
— Ми проголосували. Чувак програв.
Він так і тупився очима в палаючий фалос.
На якусь мить фестиваль для Веселкового перестав бути прообразом майбутнього. Здалося, ніби це вимазані кров’ю й фекаліями демони під музичний акомпанемент з криків катованих людей танцюють довкола охопленої полум’ям вежі. Це все трава, запевняв він себе, це все та трава, поки картина перед його зором не повернулася до тієї, якою він бажав її бачити. Поки найважливішою з його турбот не стало питання — де він зможе дістати два фунти свіжого телячого фаршу?
Пеніс кінчив у нічне небо. Похилився набік. Повільно влігся. А вогонь прогорів до пагорба жарин, по якому, не гаючи часу, почав походжати клан Містиків. Як воно й обіцялося, почав здійматися вітер. Люди почали вирушати до укриттів. Збиралося на чергову пилову бурю «гороховий суп».
Із затишку свого спального мішка він набрав номер, який знав на пам’ять.
— Дюймовочко?
Це було її фестивальне ім’я. У зовнішньому світі вона трималася даного їй батьками імені — Слоун. Місіс Слоун Робертс. Він запитав:
— У тебе все гаразд?
Вона перепитала:
— У тебе все гаразд?
Утомлено він відповів:
— У нас тут був один інцидент, але його залагоджено.
— Ладлоу?
Він, після вагання:
— Не хвилюйся.
Він чув, як вона чекає. Він слухав її, на щось зважуючись. Він чув, як за стінками намету вибудовується ревіння піщаної бурі. Вишаровуючи пустелю дочиста. Стираючи з пам’яті крики спалюваного живцем убивці. Він не мав певності, звідки взялися його наступні слова. Поки ніхто з них не говорив, він чекав, що ця мовчанка глибшатиме. Він чекав іще. Нарешті він заговорив:
Це все, що спало йому на думку. Він сказав своє слово.
Слоун чи Дюймовочка, здалося, вона розуміє. Дружина зреагувала на подачу:
Вона зрозуміла. Сидіти вдома — це прирікати їхніх дітей на майбутнє без змін. А тут колиска кращої цивілізації. Вона мусить це розуміти. Це не криза середнього віку і не тимчасова підміна, а справжній вибір. Шукачі просвітлення завжди відходили в пустелю в гонитві за якоюсь великою відповіддю.