Можливо просто аби побавити Ренді, Газель закида, що їм треба вирушити на шопінг. Вона повністю насуцілена на придбавання хвойного деревця в діаграмі достатньо розкидистого, щоби заповнити двоповерхове провалля їхнього передпокою. Вона анулює всі застереження Ренді, вона абсолютно відкида нарікання на те, що його рідного тата було впокоєно падінням іншого такого ж орегонського монстра. А ні, Газель, вона каже:
— Котику.
Вона каже:
— Котику, ми декорнуємо наше деревце різнобарвними Різдвяними скляними прикрастами.
Купити хвойне дерево, підраховує Ренді, буде дешевше, ніж сплачувати колишній дружині антимонії. А отже, вони закуповують означене дерево і декорнують його тисячами прикрасток з дутого скла. Роблячи цю справу, вони залишають відкритими передні двері.
Якісь люди, типу, проїжджають повз машиною, може, євреї чи слідчі Єгови, але якісь такі, що не визнають Ісуса за сина Божого, вони вирішують, що Еленор ущелепила звичайне немовля. У них такий депутатський вигляд. У всіх до одного настирливих нахаб очні яблука, типу, ось-ось повипадають. І вони починають гонитися за Еленор і розсилати убійне відео телефонами, а потім і котільйони низькозадих грубіянів Хуанів Кордобасів також затято переслідують Еленор з небезпечно високим темпом. І всі вони, типу, смалять з нелегальних револьверів.
Забиваючи баки супротиближньому, Газель, вона чита Ренді лекцію. Сестричка торочить і торочить йому про якийсь пісуар, що, типу, висить на стіні в якомусь французькому мистецькому мавзолеї. Вона кричить:
— Марсель Дюшан, котику!
Ось щойно Газель була висотувала його хіть; а ось уже вона, типу, виверга з себе напівпереварені лекції з Ревних Класів. В його сестрички-кицьки як в нікого іншого серце сапфірове. Вона глузує з нього, провадячи далі:
І от фінал, Ренді вихоплює єдине слово з того, що вола Газель.
Пінячись зі своїх розчинених передніх дверей, Ренді кричить:
Позаду себе він чує Газель, важко індоктриновану «Ремі Мартеном». Вона, типу, гаркає:
— Котику, ось тобі за те, що продавив мені ламбаду.
Й, утилізуючи всю свою безцеремонну силу, вона, типу, це атестує, перекидаючи Різдвяне дерево!
І наступний нефортунний акт, це коли котільйони тонн убійних соснових голок і фрактальних скляних осколків, падаючи, вганяються Ренді в спину. Тим не менш попри те, він не помира раніш, аніж серцем зараня пересвідчується у цьому наївному фіаско.
Його пітбуль, Еленор, вона, типу, відшкодовує повернення Ісуса Христа з мертвих. Затиснутий в контексті гострих собачих ікл, цей мертвий, вилинялий, брязкітливий кімвал, типу, повертається назад до буття справжнього Святого Дитяти.
І, випочиваючи зі свого усвят пробитого тіла, Ренді, він баче, що життя, воно як дерево. Спершу життя руха повільно. Так дратівно повільно, що забуваєш, що твоє життя тебе, типу, руха завжди. Твоє життя тебе, типу, руха завжди. Твоє життя тебе, типу, руха завжди. Потім твоє життя, воно руха швидше швидкого. Під кінець, твоє життя руха занадто швидко для усвідомлення цього руху. Тим не менш попри це, все ще сенсилізуючи як гаряча кров струменить крізь завдані важкою армадою рани, екстраполюючи себе з його тіла, Ренді, він, типу, співа Різдвяну колядку:
— Тікай і ховайсь, Еленор! Тікай і ховайсь!
І, лінгвомарячи на тому порозі, що відбожествлює тих, що відходять, і вже мертвих, Ренді — уже напівпримарою — типу, співа:
— Текіла і хвись, Еле-Желе в нору!
Спінюючи в собі силу, Ренді, типу, шепоче-співа:
— Люба, пожди! Заходь сюди! Плинь до насолоди! Цукрова-лайт! Кошенята-спрайт! Рукавиці-файт! Копірайт! Мегабайт! Форсайт! Бонні і Клайд!