— Ні, — сказав Тед, розтягуючи слово, ніби намагався виграти час. — Перед тим.
Рейчел це не роздратувало. Вона репетирувала цю розмову кілька днів. Їй варто було викласти все розміреніше. Вона забагато вивалила на нього одним махом.
— Я сказала, що треба продати цей будинок.
Тед заплющив очі й похитав головою. Його чоло насупилося, і він знову сказав:
— Перед тим.
— Те, що я сказала про Белінду Карлайл? — спитала Рейчел.
— Перед тим, — попросив Тед.
Рейчел стурбувала думка, що Тед міг і не бути таким дурним, як вона гадала; натомість могло статися, що він просто ніколи не слухав її уважно. Вона подумки перекрутила розмову на початок.
— Ти маєш на увазі те, що я вагітна?
— Ти вагітна? — спитав Тед. Він притулив чорну серветку до губ. Рейчел не знала, чи він хотів їх витерти, чи сховати.
В Орландо і досі вечір понеділка, і Рейчел досі чекає на телефоні. Вона знімає покривало з ліжка і витягається на ньому, щоб подивитися «Канал домашніх покупок». Що вона в ньому любить, то це те, що тут немає перерв на рекламу. Збільшені в сто разів діамантові коктейльні персні повільно обертаються й виблискують у світлі галогенових ламп. Невидимий продавець завжди розтягує слова і говорить по-домашньому просто, і його голос завжди звучить так захоплено, коли він каже:
— Ліпше мерщій замовити й собі одну, народ, бо в нас тих тіар з рубінами лишилося всього кілька тисяч…
Смарагдові солітери продаються за стільки, скільки коштує піалка з горішками кеш’ю в її міні-барі.
Звук у телевізорі вимкнено, і Рейчел чує по телефону, як гавкає сусідський собака. Тоді гавкання стихає, немов заглушене чимось. Наприклад, вухом Ейпріл, що притислося до слухавки. Затамувавши подих, щоб краще чути, Рейчел каже:
— Донечко? Кицю? Як ви там з татком справляєтеся без матусі?
Вона говорить, поки не відчуває себе дурепою, що базікає сама з собою в порожній кімнаті мотелю. Вона питає себе, чим завинила цього разу. Невже вона забула поцілувати дочку на прощання?
Рейчел підозрює, що ця тиша — це відплата. Увечері перед відльотом вона помітила, як пожовтіли її зуби. Таке трапляється, якщо пити забагато кави. Після вечері вона наготувала жолобки для відбілювання і дозволила Ейпріл дослідити їх. Рейчел пояснила, як туго вони сидять: матуся не зможе відповідати на запитання принаймні годину з того моменту, як надягне жолобки на зуби. Матуся взагалі не зможе балакати. Якби Ейпріл щось знадобилося, їй треба звернутися до батька. Щойно вона вичавила дорогий гель для відбілювання в жолобки й надягла їх на зуби, рука Ейпріл смикнула її за халат, бо дівчинка хотіла почути казочку на ніч.
Від Теда не було жодної користі. Ейпріл пішла спати в сльозах. Зуби Рейчел все одно залишилися страшними як смерть.
Зі звуків, що пробиваються крізь стіну, Рейчел розуміє, що пожильці в сусідньому номері шпорхаються на повну. Вона прикриває слухавку долонею і сподівається, що дочка не почує цього. Вона переживає, чи їх не роз’єднало, і повторює:
— Ейпріл? Люба моя, ти чуєш матусю?
Рейчел поступається і просить дівчинку повернути слухавку батьку. Чується Тедів голос.
— Не переймайся, — каже він. — Це просто такий мовчазний протест. — Його голос приглушений, він каже кудись убік: — Ти засмучена, що матуся поїхала, правда? — За цим хвилька мертвої тиші. Рейчел чує карнавальну музику і дурненькі голоси героїв мультика, який іде по телевізору в вітальні. Вона мимохідь помічає, що зазвичай слухає телевізор без звуку, тоді як її дочка дивиться його без зображення.