— Саме на порі. Більшість твоїх ровесниць уже мають чоловіків.
— А я ще не готова, — не поступалася сестра. — Краще зачекати.
Стен стиха зітхнув. Останнім часом Маріка дедалі відвертіше демонструвала своє небажання виходити заміж, і це дуже непокоїло його. Ні, він зовсім не прагнув чимшвидше спекатися сестри, якраз навпаки — йому й самому не надто кортіло відпускати її. Але Стен боявся, що Маріка могла закохатися в когось із місцевих; і не просто закохатися, а й зайти значно далі, ніж це дозволено порядній дівчині. Проте він навіть у гадці не мав вистежувати сестру, бо розумів, що цим лише погіршить ситуацію, підштовхнувши її до рішучіших дій…
— Рік тому, — стримано мовив Стен, — ти нітрохи не заперечувала проти шлюбу з Флавіаном.
— Не через велику любов до нього. Раніше я думала, а ти всіляко підтримував цю думку, що тобі конче потрібен шлюбний союз із Ібрією для здобуття корони Галосагу. Проте згодом я побачила, що Флавіан і так зацікавлений зробити тебе королем. Він хоче цього навіть більше, ніж ти сам.
Стен не міг не погодитися з сестрою:
— Все це правда, але ти маєш зрозуміти…
— А тепер, — провадила Маріка, не зважаючи на його слова, — зі смертю імператора тобі взагалі не знадобиться стороння підтримка. Поки Чеслав каламутитиме воду, ти зможеш утвердити свою владу над Галосагом, і ніхто не стане тобі на заваді.
— Я ще не вирішив, як мені вчинити, — сказав Стен.
Маріка знизала плечима.
— А що тут вирішувати? Тут я цілком згодна з Флавіаном — твоє місце на троні Галосагу. Чи ти хочеш позмагатися за імператорський престол?
— Подивимося, — відповів Стен невизначено. — І якщо я так вирішу, до Златовара ти поїдеш зі мною.
Маріка вмить спохмурніла.
— Не думаю, що це гарна ідея. Передовсім, на мій погляд, тобі нічого робити в Златоварі. А якщо й надумаєш їхати, то буде необачно так довго залишати князівство на дядечка Войчо.
— З князівством нічого не станеться. А наш дядько робитиме те, що йому казатиме Щепан Чірич.
— Все одно, — наполягала Маріка. — Буде надійніше, якщо тебе заступатиму я. Та й мені кортить спробувати себе в ролі правительки. Хай навіть номінальної.
Стен пильно подивився їй в очі.
— Це єдина причина, чому ти хочеш лишитися? Чи є щось іще?
— Ні, більше нічого.
Попри впевнений тон і щирий, невинний погляд сестри, Стен зрозумів, що вона збрехала.
„Таки в неї хтось є,“ — з гіркотою подумав він, відчуваючи неприємну порожнечу в грудях. — „Хто ж цей негідник, хто?.. Даруй, матінко, не встежив я за Марікою…“
„Даруй, матінко,“ — і собі думала Маріка. — „Даруй, що збрехала в цьому святому місці. Даруй, що взагалі брешу Стенові…“