— Доки зможемо, коханий.
— Доки нам дають спокій, ти це маєш на увазі.
— Дехто наближається до прірви, дивиться вниз, а потім тікає, переляканий. Такі не розуміють, що можна й літати, далеко ширяти, бути вільним. Такі все життя повзають по вершині скелі, не знаходячи сміливості. Не марнуй життя на плазування, Девіде.
Майкрофт слабко всміхнувся.
— Я не певний, що не боюся висоти.
Кенні відставив свою каву.
— Іди сюди, старий дурню. Ходім стрибати зі скелі.
Гвинтівка націлилася на мішень рівно за двадцять п'ять ярдів. Звідти незмигно витріщалося обличчя Гордона Маккілліна. Вдих, миттєва пауза, спущений курок. Різка віддача — і куля двадцять другого калібру полетіла своїм шляхом. На старому плакаті передвиборчої кампанії з'явився ідеальний отвір — там, де був рот лідера опозиції, і погано склеєна мішень розпалась, і на підлогу посипалося клоччя паперу, наче подерта серветка.
— Не роблять уже таких плакатів, як раніше.
— І лідерів опозиції — теж.
Уркгарт і Стемпер потішилися зі свого жарту. Просто під їдальнею палати лордів, у низькому, обшитому деревом льосі, помережаному трубами водогону й каналізації та іншими архітектурними нутрощами Вестмінстерського палацу, двоє чоловіків лежали пліч-о-пліч у вузькому тирі, куди ховалися парламентарі, щоб виплескувати свої вбивчі інстинкти на паперові мішені й не вбивати один одного. Це було місце, де Черчілль тренувався стріляти, очікуючи на німецьке вторгнення, пообіцявши боротися з ним особисто, до останнього, навіть ховаючися за мішками з піском на даху Даунінг-стріт. І це було місце, де Уркгарт репетирував свій «Час питань», звільнившися з-під критичного погляду мадам спікера.
— Це просто фарт — ваша ідея з цим церковним памфлетом,— дещо неохоче визнав Стемпер, поправляючи на зап'ясті шкіряний ремінь, що підтримував приціл важкої гвинтівки. Він був зовсім не таким вправним стрілком, як Уркгарт, і ніколи не міг перемогти його.
— Кагуни — досить екзотичне плем'я, члени цього клану іноді несподівано відвідують Мортіму та роблять їй різні чудернацькі дарунки. Один з таких раптом вирішив, ніби мене зацікавить питання моралі в юнацтва — дивний тип. Це не фарт, Тіме. Просто родинні зв'язки.
Колишній агент з нерухомості спохмурнів.
— Хочете ще постріляти? — спитав він, ставлячи ще одну кулю в гніздо.
— Тіме, я хочу справжньої війни,— Уркгарт підніс гвинтівку до підбитого м'яким плеча, пильно вдивляючись у приціл.— Я вирішив. Вона вже йде.
— Ще один з ваших університетських жартів.
Уркгарт знищив ще один паперовий портрет, перш ніж обернутися до Стемпера. Його усмішка зникла.
— У Маккілліна неприємності. Він поліз на гілку, а та хруснула. Так прикро.
— Ми ще не готові, Френсисе. Ще зарано,— заперечив Стемпер, але зовсім непереконливо.
— Опозиція буде ще менше готова. Партії перед виборами — мов ті туристи, яких переслідує лев-людожер. Ти не мусиш обігнати лева — ти не можеш. Усе, що тобі треба зробити, це щоб у тебе ноги працювали краще, ніж в іншого сучого сина.
— Країну в цю пору року може завалити снігом по пояс.