«Вогняний глек» поєднував у собі і те, й інше.
Спершу він спалював, а потім вибухав.
Взагалі з палаючими снарядами обложенці боролись успішно.
Німці пробували застосовувати досвід захисниці Мукачівського замку Ілони Зріні — накривати мокрою телячою шкурою залізне чудовисько, що пирскало вогнем. Як і будь-яка жива істота, залишившись без кисню, помирає, так помирав і палаючий снаряд.
Однак «вогняний глек» не давав можливості з собою провернути такий фокус. Коли його накривали телячою шкурою та затикали всі чотири отвори, він вибухав. Німці розліталися на стільки шматків, зі скількох частин і складалися — тут голова, там чоботи.
Тож у них пропало бажання возитися з «вогняним глеком».
Та якось такий глек залетів у окоп батареї Х'юго, видихнув усю свою отруту і не вибухнув. Артилеристи почекали, поки він захолоне, та й віднесли його Х'юго.
— Тепер-то я дізнаюся, що живе у цьому чудовиську, — сказав унтер-офіцер, — і тоді я спробую створити щось схоже для франциків.
На шийці глека був ковпачок, схожий на звичайні закрутки на флягах. Його треба було розкрутити.
На це дійство Х'юго покликав: коменданта фортеці, начальника поліції, князя, губернатора міста, начальника артилерії, солтиса та княжого алхіміка, аби вони стали свідками відкриття глека.
Але кожен з них подумав: «Якщо збираються всі, то навіщо там ще і я? А раптом бісів глек вибухне, коли відкрутять ту кришку?»
І всі залишилися вдома.
То ж тільки одному Х'юго стало відомо, що саме знаходилося на дні глека.
Він одразу виготовив схожі глеки, заповнив їх так само, як французи, і на очах у коменданта та князя відправив до французького табору.
Великі мужі припали до підзорних труб та з радістю спостерігали, як вогняні глеки потрапляють в ціль, наче дракони. Вони спалювали все, чого торкались, а потім вибухали.
Але один-два глеки полетіли вдало, кілька наступних у французьких окопах не вибухнули. Що ж, невдачі були і у ворога. Щодня декілька французьких глеків пропадали даремно.
Х'юго прагматично використовував такі подарунки і, повторно наповнивши глеки сумішшю, відправляв їх попереднім власникам.
Ех, до чого ж весело проходили обстріли в ті часи! Два противники «по-дружньому» обстрілювали один одного. Славетна була епоха!
Ще в 1809-му році Наполеон, у битві під Ваграмом, зібрав двадцять вісім тисяч гарматних ядер противника та вистрелив ними в австріяків.
Якби ця битва тривала ще два дні, то одні й ті ж ядра літали б між ворогами туди-сюди.
Князь нагородив кмітливого унтер-офіцера за перехоплений винахід: підняв йому платню із шістнадцяти до двадцяти талерів, ще й подарував бочку темного пива. Командир артилерії образився, адже йому, начальнику, дісталася бочка тільки світлого пива.
Багато хто заздрив Х'юго, однак ніхто не наважувався чіплятись до нього.