- Вибач.
- Пішли до мене?
- Пішли.
Вони йшли по вологому піску на полосі прибою, розмовляючи про якісь несуттєві речі, він її веселив, вона його відволікала на якісь дрібниці навколишнього світу, що дивували, як своєю красою так і непримітністю. Женя, наприклад, зроду не додумався б розглядати танцюючі тіні на піску та помітити в них містичні мотиви. Але ж і справді, одна з тіней від кількох ліхтарів, вздовж паркану якогось пансіонату, що танцювала під дією вітру та кількох розвішених рушників і простирадл, напрочуд сильно нагадувала чорну пантеру, яка то пригинається до землі, то встає дибки. А нічні метелики у світлі самотнього ліхтаря біля рибацького ангару? Сіра непримітна комаха, до якої з такою цікавістю підбігла Ліза, при детальному розгляді виявилась напрочуд гарною, з яскраво червоними нижніми крильцями, що прикривали сіро чорні верхні, наче вкриті вишуканим візерунком. Та такий візерунок зробив би шану найелінтішій жіночій білизні! Женя йшовши поряд з цією дівчиною відчував себе так, ніби потрапив до іншої реальності. Реальності, яка завжди була поряд, але ховалась від нього все його свідоме життя!
Та, попри цю чудасію та балаканину, дівчина йшла за ним сьогодні, якась на диво покірна і від цього хлопець почувався якось напружено. Наче все як завжди. Дівчина, ніч, вільна кімната. Та точно, сьогодні ж вона знову вільна! Але відчуття не звичні… І він не міг їх ідентифікувати, лише відмахнутись, заховати кудись в дальній куток свідомості, щоб потім розібратись. Бо зараз явно не до системного аналізу – стан не той.
Привівши Лізу до подвір’я де вони винаймали кімнату (ну треба ж, лише-то з третьої спроби! Втрачає кваліфікацію!), та всадовивши її в невеличкій бесідці біля будинку, він звичним порядком запропонував кави, чаю, вина. Вона обрала чай. Женя не пам’ятав про що з нею розмовляв, пам’ятав тільки, що раз за разом тягнувся за сигаретою, вгамовуючи внутрішню бурю суперечок, що вона в нього викликала. Женя викурив мабуть штук п’ять цигарок, розповідаючи якусь інтелектуальну дурню, до якої в нього завжди прокидався хист під час нестандартних, стресових ситуацій, допоки Ліза обережно не взяла пачку з його рук (пальці знову відчутно торкнуло, наче електричним розрядом) і почала з цікавістю розглядати.
- Дивно, за звичай, мене дуже дратує запах цигарок…
- А зараз?- хлопець здивовано і з якоюсь надією подивився на неї.
- А зараз - ні…
- І про що це свідчить?
- Про щось незвичне.
Женя тільки посміхнувся, не знаючи що відповісти. Про щось незвичне… Щось? Та тут геть усе незвичне!
- О, Жека, ти тут!- почулося за спиною. До бесідки весело спілкуючись зайшли двоє дівчат – онука господині з подругою. Хлопець подумки згадав всіх чортів і … ввічливо запропонував чаю.
- Так, будемо!- Аліна недвозначно присіла на лаву, всім своїм виглядом демонструючи, що нікуди не піде, і чхати вона хотіла, що він не один. Будь якого іншого разу він би і бровою не повів, але зараз… Зараз, щоб приховати свою спантеличеність, він ледве не бігом пішов ставити чайник, залишивши Лізу наодинці з настирним дівчам. Нехай ці жінки самі поспілкуються. Може тоді Ліза втратись свій ореол загадкової мовчазності, а Аліна зрозуміє, що вона просто замала для таких забав!
Повертаючись з пакетиками чаю та чайником, він з подивом почув, як Ліза щось впевнено весело розповідає, а дівчата сміються від душі. Але варто було з’явитись Жені і Ліза враз замовкла, лише підвела на нього очі і ніяково посміхнулась.
Він поставив чайник, поклав чай і взявши її за руку тихо сказав «пішли». Розуміючи, що більше просто не може тільки дивитись на неї. Бажаючи звичними діями порушити дивність власного стану, почуттів, розгардіяшу в думках.
Ліза мовчки піднялась і покірно, не питаючи нічого, пішла за ним до кімнати. І в цей момент все інше просто перестало існувати для хлопця. Аліна, друзі, яких він побачив боковим зором на вході до подвір’я…
Запустивши її до невеличної (крок на два) кімнати з двома ліжками, він з полегшенням зачинив двері і тут же похапцем прибрав декілька речей друга, що той, зазвичай, розкидав де прийдеться.
- Як думаєш яке ліжко моє? - Спитав він, просто, щоб щось спитати. Ліза оглянула два ліжка і впевнено показала на те, що знаходилось справа. Його ліжко.
- Те.
- Правильно. А чому так вирішила?
- Не знаю… Мені так здалось. - дівчина вже відволіклась, з цікавістю провела рукою по кільком художнім книгам на тумбочці. - На англійській?