Катя працювала, як проклята. Моталась по свій Україні у відрядження, готувала документи ночами, бігала по судових засіданнях як оскаженіла, перераховувала за бухгалтерами і фінансистами мільйонні штрафні санкції і пеню, зводила докупи документацію фірми, якою, таке враження, що взагалі ніхто не займався, вгризалась в нормативні акти з остервенінням голодного щура. Кар’єра пішла вгору, як і заробітки. З часом Катя винайняла нормально облаштовану квартиру на Оболоні, могла собі дозволити дорогі речі, салони. От тільки, не дивлячись на купу грошей і часу викинутих на себе (бо жінка має виглядати жінкою в будь який момент!), на особистому фронті якось не складалось. Перспективні кавалери були галантними та щедрими зазвичай не довго, чомусь, отримавши кілька гарячих ночей, вони знаходили купу поважних причин щоб зникнути з обрію. Той виявився обрученим, у того справи за кордоном, той просто щез не пояснюючи нічого, а кілька років потому Катя дізналась що то він так відривався перед весіллям. В решті решт Катя зрозуміла, що час спливає, а підходящого (багатого, розумного, гарного, освіченого, галантного и т.д. і т.п.) чоловіка так і немає. Вона вже обдумувала думку просто для себе завести дитину, як під руку потрапив Вадик. Розведений, мав від першого шлюбу дитину, але, на відміну від інших, довго і настирно намагався саме одружитись на ній. І Катя махнула рукою. Ні, попервах вона чесно намагалась покохати чоловіка, який її наче кохав, намагалась, як Ліза кохати головою, переконувала себе, та майже переконала, що він цілком пристойна партія, що вона його кохає (не сміятись, тільки не сміятись) і завагітнівши, таки, вийшла заміж. Дочка народилась через два місяці після весілля, і перші два роки все було більш менш нормально. За турботами з малою дитиною їй було не до розглядання, хто там в неї в чоловіках. Допомагає з дитиною і добре, аби не заважав поєднувати роботу і обов’язки матері. А от потім… Потім вона з невдоволенням з’ясувала, що в чоловіках в неї доволі обмежена людина із зовсім іншою системою цінностей і принципів. Тренажерні зали, коктейль для м’язів та машина, ось все, що його цікавило по життю. Але ж дочка вже є… А потім ця війна на сході і їй прийшлось забрати жити до себе матір (батько помер кілька років тому і, на щастя, не бачив цього кошмару). Не можна ж залишати її було в зоні бойових дій. А варто, мабуть, було… Тоді б вона не виносила їй мозок, перетворюючи, і без того, не занадто щасливе життя, на пекло.
Катя відкинулась на спинку лави відганяючи невеселі думки. Самокопання, аналіз… Це все вплив Лізи… От тільки, коли то проводить подруга, то ще й варіанти виходу пропонує, дивиться на ситуацію зазвичай під іншим кутом, щось гарне знаходить (і де вона то відкопує?)… Та хто ж Лізі дозволить подивитись на такий, не самий гарний зворотній бік життя Каті. Ні, Катя не могла визнати, що в чомусь вона програла, вона просто не визнавала поразки. І це було її сильне і одночасно слабке місце - не здаватись до останнього.
Телефонний дзвінок повідомив молоду жінку про те, що вже прибуло замовлене таксі. Катя стряхнулась і, звично вдягнувши маску королеви життя, попрямувала до білої тойоти. Машина, що прибула, була далеко не найвищого ґатунку. Доволі брудна (дощ - то не поважна причина), з якоюсь невеликою вм’ятиною біля пасажирської двері. Треба буде відгук на їх сайті залишити, щоб краще дбали про стан свого автопарку…
-Дамочко, ви що збираєтесь сідати в машину така мокра? Та в мене ж салон потім ще кілька годин буде сохнути! - огорошив Катю водій машини, коли вона вже відкривала дверцята. Вийшовши він з такою неприязню на неї дивився, наче вона просто бомжиха, що тихцем намагається проскочити на дипломатичний прийом.
- Шановний, на мені тонка літня сукня, вона ледве волога. - ошаліла від заяви водія Катя. Так сукня трохи волога, але ж не настільки щоб промочити салон. Те, що вона скупалась під дощем, видавало радше мокре волосся, але аж ніяк не одяг.
- Ні, мене це не влаштовує. Ви собі як знаєте, але я вас не повезу, якщо у вас немає що підкласти.
- Звичайно немає!
- Ну, то вибачайте. - водій, демонстративно закрив дверцята і попрямував до водійського сидіння.
-Та що ви собі дозволяєте!
-Шановна, в вас є телефон диспетчера- можете поскаржитись. – вже закриваючи дверцята, з якоюсь злою вдоволеністю промовив таксист і зірвався з місця.
-І поскаржусь! Та я тебе по судах затаскаю, сволота ти тупорила! – Катя від ярості та безсилля заледве не плакала, але, пересиливши себе, записала номер машини і набравши диспетчера, почала спочатку з’ясовувати данні водія, а потім відводити душу своїм неабияким яскравим враження від отриманого сервісу.
Женя
2001р
Ніч, зорі, тихий плескіт хвиль, темні постаті відпочиваючих, що гуляють узбережжям. Невеликі компанії, пари. Женя безцільно йшов, намагаючись зрозуміти, що не так. Куди раптом поділась його жага до пригод, дівчат? Чи просто вже набридло відпочивати? Мабуть, навіть море, сонце і красуні викликають втому, якщо це отримуєш в величезних порціях і досить довго… Неподалік почувся голос місцевого «Баскова». Щовечора, ось вже близько тижня, цей хлопець з гітарою збирав навколо себе стихійні компанії і співав на пляжі, просто неба під гітару все, що знав. Голос в хлопця був такий, що здалеку було чути – тому його і прозвали Басков. Хто прозвав і коли – то таємниця незвідана, але всі його так називали. А ще він акомпанував і тим пісням які знав, і які виконував хтось з невгамовних студентів. Ось і сьогодні навкруги нього зібралось вже більше десятка слухачів.
- Басков, зіграй «Звезда по имени солнце» - почувся голос когось із компанії.
- Та тільки ж грав!
- А давай «Разбежавшись прыгну со скалы..»?- почувся дівочий голос.
- А ти знаєш слова? Бо я – ні, – відповів гітарист.
- Знаю, грай!.
І ось вже над пляжем понеслись слова пісні «Короля і Шута» виконані сильним дівочим голосом.
«С головы сорвал ветер мой колпак, Я хотел любви, но вышло все не так, Знаю я ничего в жизни не вернуть И теперь у меня один лишь только путь... Разбежавшись, прыгну со скалы, Вот я был, и вот меня не стало, И когда об этом вдруг узнаешь ты, Тогда поймешь, кого ты потеряла..»