— Все воно так, якби не цей радіотелефон, — зітхнула панна Леокадія, вона ж Лоліта. — Старий розізлився і наказав будь-що знайти злодія.
— То треба пояснити йому чи якось інакше на нього вплинути.
— Пояснити йому щось — марна річ, а вплинути на нього, крім міністра, може тільки дочка. Івонка діє на нього як чарівниця.
— От і спробуйте через неї.
— Спробувати можна, але Івонка разом з інструментальним ансамблем поїхала на гастролі й вернеться лише в суботу.
— Тоді будемо шукати, — тихо буркнув представник закону. — Аби лиш потім не шкодував…
— Аби що? — не розчула секретарка.
— Нічого, це я так, — змінив тон інспектор. — Я доповім, що напав на слід. На сидінні автомашини виявлено краплину крові. В лабораторії вже досліджують, кому вона належить.
Почувши таку грізну звістку, Йонатан пірнув в густий верболіз і мимо одірваної труби поповз понад зарослим шелюгою берегом назад.
— Добре, що ти прийшов! — радо зустрів його Ерик і забобонно постукав дзьобом у сірий стовбур. — Ще хвилина — і я полетів би давати відсіч.
— Всупереч наказу? — Коот сердито нахмурився.
— Не можу я так довго терпіти. В мене теж є серце. Краще розкажи, що там було. Варнякав той тип я як-ко, я-як-ко?
— Варнякав.
— Труби розплутують?
— Ні. І не розплутають.
— Ну й чудово!
— Чудово, — відказав капітан, обережно віддираючи реп’яха, що причепився до його хвоста.
— Чому ти засмучений?
— Я?
— Ти, а хто ж іще.
— Треба нам звідси давати дьору. І чим швидше, тим краще.
— І тому в тебе вуса так висять?