— Боїшся?
— Боюся викрити вашу схованку, тим більше що запасної в нас немає.
— Я знаю одне таке місце в лісі, де нас ніхто не знайде.
Ми не можемо звідси піти, поки рядовий Бікі не повернеться з розвідки.
— Тоді, може я…
— Гаразд, рядовий Повзику. Якщо зголошуєтесь іти добровольцем, наказую вам пролетіти над підприємством, перевірити, чи все вони там розплутали, і зразу ж летіти назад. Виконуючи завдання, найкраще буде вдавати із себе звичайного горобця.
Крилатий злетів і зник за деревами. Коли затих посвист його крил, Йонатан ліг і обняв лапами свій позначений шрамами лоб. Тепер одразу стало видно, що це старий посивілий кіт, у якого було важке дитинство і нелегка молодість і якому на старості літ усміхнулася доля, подарувавши двох вірних приятелів. І все було б гаразд, якби та ж таки доля не підставила ногу, завдавши поразки в першій спільній операції.
Простим десантником бути легше, йому ніхто не дорікне, коли щось не так, а от командирові програвати не можна — адже він втратить симпатії і вірність своїх підлеглих.
Отож чи варто підхоплюватися, ставати струнко й настовбурчувати вуса, почувши посвист крил розвідника, який повертається і за кілька секунд доповість: вузол, зав’язаний з такими труднощами, розплутано?
Однак іще раз перемогла багатолітня звичка. Капітан підвівся, обтрусив шерсть і підняв хвоста.
— Командире! Вони не розплутали жодного метра! — закричав згори заступник з повітряних справ. — Директор стоїть на трубах, зверху, трохи нижче — пані Кася, потім рибалки із спінінгами, діти з квітами, а внизу весь колектив, — доповідав Повзик, сидячи вже на гілці.— Директор щось голосно вигукує, а всі раз у раз змахують руками, ніби збираються полетіти, але нікуди не летять, тільки страшенно галасують.
— Що вигукує?
— Хто?
— Спритек.
— Наказу слухати ви не давали.
— Може, запам’ятав якусь фразу чи хоч слово? Він говорив голосно. Ну, швиденько!
— Ви й запам’ятовувати не наказували.
Капітан зрозумів, що його командирський тон тут не зарадить, тому, зіп’явшись на задні лапи, дотягнувся до гілки, на якій сидів Ерик, і обняв його забинтованою правою лапою.
— Любий Ерику! Бойове завдання ти виконав чудово. Я пам’ятаю, що не було наказу запам’ятовувати, тому прошу тебе як друга: пригадай, про що вони говорили.
— Про те, що забило, — після паузи мовив Крилатий.
— Про паровоз? Про котел? Про пару?
— Ні. Про якусь тверду річ…