Минуло сімнадцять хвилин від години Нуль, і роботу було закінчено. Йонатан ухопився за тягло паровозної сирени, щоб дати сигнал групі спостереження і прикриття включитися в безпосередню диверсійну акцію. Дріт скреготнув, рипнув важіль, але сирена мовчала.
Пройнятий лихим передчуттям, Коот шарпнув заслінку, яка закривала запобіжник котла. Клапан стукнув, але… нічого не сталося.
Тиша.
— Кляті яйця! — таємниче муркнув Йонатан, зіскочив з паровоза й замість сигналу заволав: — Крилатий, до мене!
Не буває такої бойової, а особливо диверсійної, операції, під час якої десантники не зіткнулися б із несподіваними перешкодами. Тут важливо зуміти блискавично пристосуватися до нових умов.
— Мав бути гудок, — докірливо сказав рядовий Повзик, виринаючи з туману.
— Та закрий роток, — відповів Йонатан і, не гаючи часу на з’ясування деталей, показав, яку заклепку треба вибити з манжета, що з’єднував дві частини труби.
Ерик з усієї сили рубонув дзьобом.
— Ай-й! — крикнув Йонатан. — Це ж не заклепка.
— А де треба вибити?
— Отут, — ще раз показав Вусатий і тієї ж миті зойкнув від болю. — О-йой!
— Що таке? — спитав Ерик.
— Якщо ти втретє… — сичав Йонатан, притримуючи зубами кінець бинта і перев’язуючи свою праву лапу, — якщо ти втретє не влучиш у заклепку, яку я тобі показую, загинеш у моїх пазурах, перш ніж цей котел вибухне.
— А коли він рвоне?
— За кілька хвилин.
— Навіщо?
— Бо в ньому постійно щось варили, і круті яйця закрили не тільки сирену, а й запобіжний клапан. — Капітан говорив спокійно, але з кожним словом серйозніше. — По заклепках… короткими чергами… лупи! — скомандував нарешті він, завбачливо ховаючи обидві передні лапи і відступаючи назад.
Рядовий Повзик, настраханий не стільки обіцянкою смерті в котячих пазурах, скільки перспективою вибуху, замахнувся і, не спускаючи паровоза з ока, видав дзьобом серію ударів.
Бам! — стукнув манжет.
Бум! — відповіла труба.
Дзень! — вискочила заклепка.
— Далі! — наказав командир.