Ізеддін дуже нервував. Я відразу зрозумів чому: бо він перебирав свої книжки. На столі лежала ціла гора книжок. Натомість доктор уже думав про моє випробування і хотів спекатися Ізеддіна, відтак сказав йому:
— Не переживайте. Якраз сьогодні вночі я прочитаю ті ваші книги.
Не знаю, чи Ізеддін повірив, але він пішов і надягнув туніку, щоби приєднатися до інших у залі, при цьому на мене він навіть не подивився.
Як тільки ми залишилися самі, доктор Ібнхальдун запитав:
— Ти чесно дотримувався строгого посту? Вивчив напам’ять усі дванадцять знаків Зодіаку?
Я запевнив його, що з четверга, з десятої години вечора пив сам лише чай (того вечора я повечеряв у цікавій компанії в Меркадо де Абасто, це товариство називало себе «тиграми нової чуттєвості»; я з’їв лівійську паляницю та запечену рибу).
Тоді Ібнхальдун попросив, щоб я перерахував йому всі знаки Зодіаку. Я назвав по порядку та без жодної помилки. Він змусив мене повторити всі знаки Зодіаку п’ять чи шість разів, а далі сказав:
— Я бачу, що ти дотримувався інструкцій. Але це нічогісінько тобі не дасть, якщо ось зараз ти не будеш дійсно наполегливим та мужнім. Упевнений, що і наполегливість, і мужність у тебе є. Я вирішив не дослухатися до тих, хто сумнівається у твоїх чеснотах: ти пройдеш через одне-єдине випробування, проте воно найбільш складне й суворе. Тридцять років тому в горах Лівану я успішно його пройшов; але перед тим мої наставники давали мені простіші завдання: я дістав монету з дна моря, знайшов повітряні джунглі, а також чашу в центрі Землі та кинджал, викуваний у Пеклі. Тобі не доведеться шукати чотирьох магічних елементів. Тобі треба розпізнати чотирьох майстрів, які складають сокровенний тетрагон Божества. Зараз вони моляться зі своїми братами-акілами коло металевого Бика, вони одягнуті, як і всі, їх неможливо відрізнити від решти очима, але твоє серце їх вирізнить. Я накажу тобі привести до мене Юсуфа. Ти зійдеш униз, у залу, називаючи подумки — по порядку — всі знаки Зодіаку; коли дійдеш до останнього знаку, до Риб, то почнеш називати знаки спочатку — Овен і так далі — і тричі обійдеш усіх акілів. Якщо ти не переплутаєш порядку сузір’їв, твої кроки приведуть тебе до Юсуфа. Ти скажеш: «Ібнхальдун кличе тебе!» — і прийдеш із ним сюди. Потім я накажу тобі привести другого майстра, тоді — третього, нарешті — четвертого…
На щастя, я стільки разів перечитував альманах «Бристоль», що назви сузір’їв намертво засіли в моїй голові, але ж відомо, що коли комусь кажуть, що він у жодному разі не може помилитися, відразу ж зникає упевненість і починаються помилки. Запевняю вас, я не злякався, саме так воно і є, одначе якесь погане передчуття зародилося в мені, а тоді почало міцніти. Ібнхальдун потис мені руку і запевнив, що молитиметься за мене, потім я сходами зійшов униз, у головну залу.
Моя увага була повністю прикута до знаків Зодіаку; все навколо — ці білі спини, ці низько опущені голови, ці безликі маски, цей священний Бик, якого я ніколи раніше не бачив зблизька, — вселяло лютий неспокій. Одначе я тричі обійшов довкола натовпу друзів — і опинився за спиною одного з них, хоча, на мій погляд, він нічим не відрізнявся від решти. Я боявся збитися з послідовності знаків, а тому не відволікався на сторонні думки і сказав: «Ібнхальдун кличе тебе!» Чоловік рушив за мною, у той же час я безперестанку тримав перед очима знаки Зодіаку. Ми піднялися сходами і зайшли у кімнату секретаря. Ібнхальдун молився. Він завів Юсуфа до архіву, відразу вийшов звідти і сказав мені: «Тепер приведи Ібрагіма». Я повернувся до головної зали, зробив три круги, став за спиною якогось чоловіка і сказав: «Ібнхальдун кличе тебе!» Далі ми з ним пішли до кімнати секретаря.
— Притримайте-но коней, аміго! — промовив Пароді. — Чому ви думаєте, що доки ви ходили туди-назад, а також по залі, ніхто не виходив із секретарської?
— Я вас запевняю, абсолютно точно: ніхто! Я був дуже зосереджений, перераховуючи знаки, але не дав би обвести себе довкола пальця. Я не зводив очей із дверей у кімнату секретаря. Не сумнівайтеся, ніхто туди не заходив. І ніхто не виходив звідти.
Отже, Ібнхальдун узяв за плечі Ібрагіма і завів до архіву; далі він знову звернувся до мене: «А тепер приведи мені Ізеддіна». Так дивно, доне Ісидро: перші два рази я був дуже впевнений у собі, проте в цю мить розгубився. Я спустився, тричі обійшов усі фігури у білому, а тоді повернувся з Ізеддіном. Я неймовірно втомився, на сходах мені потемніло в очах, напевно, від виснаження; перед очима розпливалося геть усе, навіть мій супутник Ізеддін. Ібнхальдун, вочевидь, настільки повірив у мене, що вже навіть не молився; він сів і почав розкладати пасьянс. Коли я прийшов з Ізеддіном, він завів його до архіву, повернувся і заговорив зі мною батьківським тоном:
— Це завдання дощенту тебе виснажило. Останнього з них — обраного Джаліла — я приведу сам.
Утома — ворог зосередженості. Та все ж, як тільки Ібнхальдун зійшов по сходах, я відразу кинувся шпигувати за ним. Він зробив три круги довкола, схопив Джаліла за руку і привів його нагору. Я вам казав, що в архіві лише одні двері — вони ведуть до секретарської. У ці двері Ібнхальдун увійшов із Джалілом — і незабаром повернувся з чотирма перевдягнутими друзами; перехрестив мене — вони дуже побожні, а потім (креольською мовою) наказав їм відкрити обличчя. Ви можете вважати це чистою вигадкою, але переді мною стояли Ізеддін з відстороненим лицем і Джаліл — заступник керівника фірми «Формаль», Юсуф — зять одного бубнявого чоловіка та блідий, наче смерть, бородатий Ібрагім — як ви знаєте, компаньйон Ібнхальдуна. Зі ста п’ятдесяти однаковісіньких друзів були обрані четверо майстрів — саме ті, що треба.
Доктор Ібнхальдун був готовий мене обійняти, але решта, ніби не бажаючи змиритися з тим, що сталося, почали присікуватися до деталей і бурхливо сперечатися своєю мовою. Бідолашний Ібнхальдун намагався в чомусь їх переконувати, але врешті йому опустилися руки. Він сказав, що я маю пройти ще одне випробування — найскладніше, причому на кін буде поставлено їхні життя чи навіть долю цілого Всесвіту.
Він пояснив:
— Цією пов’язкою ми зав’яжемо тобі очі, дамо тобі в праву руку бамбукову палицю, а кожен із нас заховається в якомусь закутку в домі чи в саду. Ти дочекаєшся, поки годинник виб’є дванадцяту, а тоді підеш нас шукати; шлях тобі вкажуть знаки Зодіаку. Ці сузір’я правлять світом. На час випробування ми передамо тобі керування їхніми переміщеннями. Космос стане підвладним тобі. Якщо ти не зіб’єшся і нічого не наплутаєш, світ рухатиметься, як і раніше, але якщо ти помилися — і після Терезів назвеш Лева, а не Скорпіона, той майстер, якого ти шукаєш, загине, а світ опиниться перед загрозою випробування повітрям, водою та вогнем.
Решта друзів підтвердили його слова; всі, крім Ізеддіна. Той спожив так багато салямі, що тепер боровся зі сном, йому аж очі змикалися, а ще він був такий дезорієнтований, що кожному потис руку, раніше він такого взагалі ніколи не робив.
Мені дали бамбукову палицю, зав’язали очі; всі розійшлися. Я залишився сам. Мене охопив несамовитий розпач. Стільки справ одночасно: тримати в голові знаки Зодіаку — і не переплутати їх послідовність; чекати на бамкання годинника, що все ніяк не починав бамкати, — і водночас боятися цієї миті, бо тоді мені доведеться йти блукати будинком, який здавався мені велетенським та геть незнайомим. Я почав викликати в уяві сходову клітку, балюстраду, меблі, на які, вочевидь, буду наштовхуватися по дорозі, підвали, внутрішній дворик, мансардні вікна, щось там іще… Я раптом став чути все: шелест гілок на дереві в саду, кроки поверхом вище, друзів, які виходили з вілли; я почув, як від’їхала машина старого Ісотта Абд аль-Маліка, котрий виграв у лотерею фірми «Раджіо». Нарешті всі пороз’їжджалися — і я залишився сам у будинку, сам — але з чотирма друзами, котрі поховалися невідомо де. З першим же ударом годинника я дуже налякався. Ще геть молодий і повний життя, я йшов зі своєю палицею, наче сліпий інвалід, — сподіваюся, ви розумієте, про що я? І відразу повернув наліво, бо зять бубнявого був украй самовпевненим, тож мені подумалося, що знайду його під столом. Весь цей час у моїй голові чергувалися образи: Терези, Скорпіон, Стрілець і так далі — і я зовсім забув, що на сходах має бути майданчик, тому спіткнувся, а потім опинився в зимовому саду. І аж тоді зрозумів, що втратив орієнтацію. Я не бачив ні дверей, ані взагалі стін. Не забувайте, що я три дні пив сам лише чай, тож відчував дуже сильну психологічну напругу. Одначе мені вдалося опанувати себе. Я побачив підйомник для посуду — і здогадався, де я. Потім мені у голову закралася непевна думка, що хтось міг заховатися у дров’яному сарайчику, але ті друзи, при всій їхній освіченості, не наділені нашим креольським жвавим здоровим глуздом.
Я знову повернувся до вітальні. Перечепився об столик із трьома ніжками, що його друзи використовують для спіритичних сеансів, так наче живуть у Середньовіччі. Мені здалося, що на мене дивляться очі людей з геть-усіх олійних портретів (ви будете сміятися, але моя сестра не дарма завжди стверджувала, що я — трохи божевільний: божевільний поет). Я не давав собі впасти в запаморочення і невдовзі побачив Ібнхальдуна, просто витягнув руку — і наткнувся на нього. Без найменших зусиль ми дуже швидко відшукали сходи; як виявилося, вони були ближче, ніж я думав; ми дісталися до кімнати секретаря. Дорогою ми не розмовляли. Я поринув у думки про знаки Зодіаку. Залишивши в секретарській Ібнхальдуна, кинувся на пошуки іншого друза, і раптом почув щось на кшталт приглушеного хихотіння. Чи не вперше у мене закрався сумнів: може, з мене тут насміхаються? Моментально пролунав крик. Я готовий заприсягти, що не переплутав сузір’я, але хтозна, можливо, злість, а потім здивування збили мене з пантелику, відволікли? Та я ніколи не сумніваюся в очевидному. Відтак повернувся назад, постукуючи палицею, зайшов до кімнати секретаря і спіткнувся об щось, що лежало на підлозі. Тоді нагнувся. Моя рука наткнулася на чиєсь волосся. Потім — на ніс та очі. Механічно я зірвав пов’язку зі свого обличчя.
Ібнхальдун лежав на килимі, з рота у нього сочилася кривава піна; я його обмацав, він був іще теплий, але вже мрець. У кімнаті, крім нас, нікого не було. Я подивився на палицю, яка випала мені з рук. На її кінчику виднілася кров. І тільки тоді до мене дійшло, що це я його вбив. Без сумніву, тої миті, коли до мене долинув приглушений сміх, я збився і переплутав порядок фігур; моя помилка коштувала цьому чоловікові життя. А можливо, що й чотирьом людям… Я визирнув у галерею і почав їх гукати. Ніхто не відповів. Нажаханий, я кинувся вглиб дому, пошепки повторюючи: Овен, Бик, Близнюки — аби лише не настав кінець світу. За хвилину я опинився коло огорожі, й це при тому, що вілла займає три чверті кварталу. Тульїдо Ферраротті завжди мені казав, що моє майбутнє — це забіги на середні дистанції. Але цієї ночі я поставив рекорд стрибків у висоту. З розгону я перескочив через двометрову огорожу, а коли вибирався з рівчака, намагаючись повитягувати осколки пляшок, які повпиналися в моє тіло з усіх боків, раптом почав задихатися від диму. Над віллою піднімалася чорна хмара — щільна, як матрацна вовна. Я давно не тренувався, але тут рвонув так, як ніколи не бігав навіть у найкращі свої часи, домчав до вулиці Розетті, озирнувся, побачив, що небо над віллою зробилося немов 25 травня, будівля яскраво палала. Ось що може спричинити заміна знаків Зодіаку! Від цієї думки мені пересохло в горлі. За рогом я помітив поліцейського і різко побіг в інший бік, потім я вештався якимись закинутими місцинами, майже нетрями; аж соромно, що на таке досі можна натрапити у нашій столиці, соромно за нас, аргентинців, а ще мене вкрай роздратували собаки: вистачало одному загавкати, як інші підхоплювали, вони валували дуже близько, тож я мало не оглух. Інакше кажучи, у західній частині міста перехожий не почуває себе в безпеці, до нього нікому немає ніякого діла. Невдовзі я заспокоївся, бо зрозумів, що вийшов на вулицю Чарльоне, якісь нещасні, що скупчилися біля крамнички, побачивши мене, почали викрикувати: «Овен, Бик, Близнюки!» — і видавати при цьому дуже непристойні звуки, але я пішов своєю дорогою, не звертаючи на них уваги. Важко повірити, але я лише за деякий час усвідомив, що, блукаючи, безперестанку впівголоса повторював знаки Зодіаку. Потім я знову заблукав. Знаєте, той, хто споруджував будівлі в цих районах, не мав ані найменшого уявлення про елементарні закони містобудування, а тому вулиці перетворилися на лабіринти. Мені й на думку не спало скористатися якимось транспортом, тож поки я добирався додому, моє взуття перетворилося на дрантя. Це був час, коли на вулиці повиходили нічні прибиральники. Світало, і я почувався хворим від утоми. Здавалося, в мене піднялася температура. Я впав на ліжко, але вирішив боротися зі сном, тож далі повторював назви знаків Зодіаку.