«Ти ще полеж трохи оддохнай».
«Не пахай рибу» (не нюхай себто).
«Сьогодні заметуха» (заметіль).
Сьогодні у нас голодашки» (нічого їсти).
«Я не люблю, коли цхаски» (коли хто чхає).
«Їж кисіль, він смачний і не дуже калюжний» (рідкий).
За звичкою Поет занотовував кожен такий химерний вислів, мабуть і в гадці не маючи, що симпатія до людини приходить навіть такими шляхами і що ця маленька Лідусь через багато років стане його дружиною Лідією Петрівною — хранителькою його пенат і його генія.
Тим часом знов і знов згадував про Наталку. І в книжці «Плуг», де вміщено дивовижної сили тетравірш «Мадонно моя…».
На бедрах, як струнах,
лежить рука.
Здрастуй, дівчинко, —
чия ж ти така?
………………………………
Із ким тепер, в яку годину
молодий відмолодюсь?
Невже ж не раз не помолюсь
за моє кохання, за людину?
(«Плуг»)
І в книжці «Вітер з України», де в «Плачі Ярославни» раптом лунає розпачливе: «Ой, яка пустеля!» і де ота дивовижна «La bella Fornarina»:
Гуляв над Тібром Рафаель
в вечірній час в іюні.
— Се сум, се сон, лелію льо,