— А чому Ти не хочеш їхати?
— Я хотів би поїхати на рік, щоб пожити за кордоном. Мене цікавить цей досвід. Пожити там, щось зробити. Але зараз поки що не бачу, як це можливо, й у мене тут занадто багато планів і речей, які я роблю. Мені не так просто відірватись. І треба з чимось конкретним їхати, поки що я не бачу, з чим. Але на якісь півроку я би поїхав пожити й подивитися, що там відбувається. Америка, Малайзія...
— Такі сентиментальні речі, як свій дім, своя земля — важливі для Тебе?
— Свій дім і своя земля — це те, чому відбуваються всі ці події останніх двох років. За кордоном я не бачу свого життя, пов’язую себе з Україною. І я впевнений, що тут усе буде добре.
— Що Ти найбільше цінуєш у собі?
— Це дуже егоїстично. Не можна так себе оцінювати.
— Спробуй.
— У кожного є зв’язок із космосом. Але хтось із дитинства його замилює, а хтось — розвиває. От у мене є дар інтуїції і зв’язку з космосом. Космос — маю на увазі Бог, ноосфера. Думки даються не одній людині, а людству, багатьом, у кого відкрита антена до цих думок. Наприклад, торік в Іспанії придумали голубе вино. А в мене вже три роки лежить презентація: «Ідея голубого вина в Україні». Я тоді знайшов спосіб, як його робити: у Криму є натуральні складники, які надають голубого кольору. Таких прикладів дуже багато.
— Що Ти цінуєш у людях?
— Уміння відповідати за «базар». Я з Дрогобича й знаю, що таке відповідати за свої слова. Це найголовніша риса, яка чомусь мало притаманна українцям. Та, з іншого боку, я щоразу зустрічаю все більше людей, які відповідають за слова. Це найцінніше.
— А що Тобі дав Дрогобич ?
— Дрогобич дав розуміння: звідки ти, хто ти є. Парєнь із Дрогобича, що б ти не робив. Я ніколи не кажу, що я з Києва. А ще я вважаю, що Україна зростатиме завдяки тому, що люди, які чогось досягнули, будуть піднімати свої регіони.
— Від чого Ти отримуєш найбільше задоволення?
— Досягнення результату. От я ставлю цілі й досягаю їх. Важливо тренувати цей м’яз і не здаватися.
— А чи є речі, які Тебе обтяжують у роботі?
— Комунікації з нерозумними людьми. Такі люди не цікавлять мене, навіть обтяжують. Я намагаюся їх максимально уникати. Нерозумна людина — це не в розумінні освіти: це та, яка все знає або має чіткі шаблони, і ніяк інакше.
— Чи є в Тебе відчуття відповідальності за те, що робиш? Бо підняв щось і тепер мусиш постійно тримати на своїх плечах.
— Павло Шеремета, мій колишній викладач, казав: «Спитають не з тих, хто нічого не робив, а з тих, хто міг, але не зробив». Мені дано робити те й те. І я відчуваю відповідальність за той набір інструментів, який у мене є. Не всім людям дано так бачити світ, як бачу його я, кожен бачить по-іншому.
Проблема теперішнього суспільства в тому, що всі говорять: хочу робити бізнес, не хочу робити на дядю. Ні, робити на дядю — це, можливо, найкраще, що траплялося з тобою в житті. Виховувати трьох дітей чи бути тренером із каякінгу — це класна мета. Бути батьком чи матір’ю — це прекрасно. З цим треба змиритися. Якщо тобі це дано — не треба більше. А дехто тужиться, йому неприємно і з часом він розчарується. Та не всім дано робити бізнес. Кожен вид спорту вимагає прокачування певних груп м’язів. У когось може бути таке співвідношення одних м’язів до інших, що він цим спортом займатися не може. Хтось не може бігати, а хтось — займатися пауерліфтингом.
— А якщо людина все ж працює на дядю й дуже через це мучиться ?
— Треба подивитися, чи тобі тяжко від того, що ти робиш на дядю, чи просто тому, що дядя ненормальний або ти не любиш свою роботу. Дядя ненормальний — піди до іншого. Кожен може робити, що хоче. Ти можеш бути на Балі, працювати офіціантом і займатися серфінгом. Кожна мрія має шанс здійснитися. У житті можливо все.
— Чи є принципи, які Ти ніколи не порушуєш?