За столиком сиділи стара і Хлопець і про щось душевно бесідували. Хлопець уже поснідав, бо відсунув тарілку й допив ранішню сурогатну каву, яку виготовляла з жолуддя сама Галя, а стара тримала в одній руці недоїдене яйце, а в другій лискучу срібну ложечку.
— Вирішили поснідати без тебе, — сказала стара, — бо ось наш парубок збирається показати своїй дамі серця яри й печери.
— Тут нема ніяких дам, — спалахнув Хлопець. — Це моя товаришка, та й годі!
— Ну, звісно, — сказала стара. — Мусив би зрозуміти, що я жартую.
Почуття гумору — невід'ємна риса пожильців цього дому, чи не так. Галочко?
— Крім хлопців, — усміхнулася від порога Галя, і вони замилувалися на її вроду.
— Через це вони й не затримуються довго між цих стін, — підхопила так само весело бабця.
— В цих стінах і ведмідь утратить почуття гумору, — буркнув Хлопець.
— Ці стіни тобі не до вподоби, кавалере? — звела брови стара.
— Мені не до вподоби, коли мене хтось називає кавалером.
— Сказали б колись таке справжнім кавалерам! Вони б витягли шпаги й прокололи б тобі черево!
— Теперішні кавалери тим і кавалери, що вони так не називаються, — пішла на допомогу синові Галя. — А насправді, куди це ти збираєшся, мушкетере?
— Пообіцяв Неонілі показати свої володіння.
— I тягатимеш таку ніжну істоту по ярах та кручах?
— Вона не ніжна істота. З ніжними істотами я б не водився!
— I вона згодилася на це?
— А то ж як! — Хлопець уже встав із-за столу. Сонце світило на нього ззаду, а від того його чубок золотився.
— В нього достобіса самовпевненості, — сказала Галя, стежачи, як він іде. — В його віці хлопець промовчав би, що йде на прогулянку з дівчиною.
— Він не вкладає в те нашого значення, — сказала спокійно стара. — Тому й не лукавить.
— Часом мені здається, що в нього розмито деякі комплекси, — сказала Галя. — Перш за все чемність та скромність.
— Це було в усіх чоловіків цього дому, — сказала стара. — Майже всіх їх побивала гординя…
Вона сказала це не без пихи, і Галя обурилася.
— Що ж у цьому доброго?
— Хіба я щось казала про добре чи зле? — вигнула брови стара. — Я засвідчила факт, а з фактами нічого не вдієш.
— Все можна змінити, бабцю, — відказала Галя й плеснула собі в обличчя води з умивальника.
Витиралася ясно-білим рушником, а коли визирнула з-під нього, побачила, що бабця сидить із підтиснутими вустами.
— Велику дурницю сказала ти, ласочко, — по-менторському зауважила вона.
— Знаєш, про що я часом думала? Було б дуже сумно в цьому світі, коли б у ньому не можна було б чогось змінити. Але ще сумніше в ньому було б, коли б не було у ньому нічого незмінного.
Галя підійшла до столу.
— Це ти сьогодні зготувала сніданок чи Хлопець?
— Багато ти хочеш від свого Хлопця, — пирхнула стара. — Сніданок зготувала я!
Вона так гордо знесла підборіддя й таке погідне стало в неї обличчя, що Галя раптом зніяковіла: чого доброго, стара щось провідчула в сьогоднішньому дні. Мимоволі глянула вниз на стежку, що підіймалася до їхнього дому, але була та, як завжди, порожня.
— Хочеш сказати, що це якийсь великий вовк у лісі здох? — з тріумфом проказала стара. — Ні, це мені, ласочко, приснився винятково гарний сон.
14
Винятковий сон приснився сьогодні й Володимиру. Йому привиділася висока гора з пишним палацом на вершині, гору ту впоясано кількома пасами терняку, по ній викопано кільканадцять ловчих ям, насипано вали, вирито рови й обплетено всю колючим дротом. Він повз під тим дротом з ножицями, вряди-годи лягав на спину і розрізав дріт. Так само стриг він і тернове віття, п'ядь за п'яддю пробиваючись угору. Часом падав він у ями, сильно б'ючи при тому калічену ногу, йому боліло, але він, зціпивши зуби, вибивав ножицями в глині приступки і, чіпляючись та кривавлячись, видирався нагору.