Сметани з того молока не збереш, сказала йому стара, — це твар ніжна і, коли хочете, благородна, але який у тому молоці смак! Молоко, сир і кисляк чудові, сир не гірший коров'ячого, а може, й кращий, гордо сказала баба, і коли він їй не вірить, вона напише йому свою адресу, недалеко й живе, на Трипільській: там у неї хата, городець і сад. I городець, і сад вона ще опрятає, а от ходити за козами їй уже не під силу.
Знову заплющилася, але для того, щоб сховати сльози. Потекли з одного й другого ока і змочили за мить усе її широке й добродушне обличчя. Iван поклав старій у руку гроші, не торгуючись, і вона з дива аж за коліна взялася:
— То ви й торгуватися не будете?
Наступної хвилі вона побачила його обличчя і зустрілася з синіми, напрочуд добрими очима. Дивилася якийсь час, і неземне здивування охопило її. Він тим часом зняв з її кіз ошийники і поклав у поділ старої.
— Дякую, бабусю, — сказав тепло, повернувся й пішов. Кози слухняно побігли за ним, як собачата.
Стара аж заклякла. Зрештою, швидко отямилася, хутко піднесла до очей стиснуту руку з грішми і почала швидко їх рахувати перебираючи. Грошей було якраз стільки, скільки просила, хоч готова була продати кіз і дешевше. Звела голову, щоб хоч поглядом провести того незвичайного покупця, але ніде його більше не побачила. На те вона ще більше здивувалася й перехрестилася.
Пізніше вона розкаже сусідам і знайомим неймовірну й чудову легенду, а що була вона богомільна і пильно ходила в церкву, ішлося в тій легенді про святих та нечистого і про те, що вона не розібрала до ладу, чи святий купив у неї кіз, чи нечистий.
— Як там не було, — резюмувала стара своїм недовірливим та захопленим слухачам, — а мене тішить, що поганих кіз я йому не продала. Були це чудо-кізочки, — плакала вона, — золотко-кізочки, такі душевно чисті, що аж серце мені за них болить!
— Я так і пойняла, — сказала другого разу стара. — Такого ти, Надеждо Филимонівно, не проведеш! Цього і ніззя було проводить, ще якогось лиха нашле на бідну мою голову, тьху-тьху, не на ніч згадуючи…
Він ішов по вулиці, кози слухняно й дружно бігли за ним слідом; коли перечікував машину чи воза, ставали вони всі три обіч нього: Валентина Iванівна при цьому мекала, в тон їй вторила Світлана Iванівна, а Людмила Iванівна дивилася на світ осмислено. Iшов Iван спокійним, розважним кроком і, здавалося, нічого не бачив довкола себе.
Так вийшов він на Київську, і коли проходив повз установу, в якій пропрацював вісім років, з її вікон висунулися всі працівники. Вони дружно пожаліли його й пробалакали на цю тему до вечора, зійшовшись на думці, що їхній завжди пунктуальний співтовариш по роботі зсунувся, бідолаха, з глузду. Вони однодушне поспівчували Марії, а бухгалтер Фаня Iсаківна розповіла при цьому досить повчальну історію про свою родичку, з якою трапилася така ж історія: якою страшною морокою виявилося це родині! На кінець робочого дня вони дружно забули про свого невдачливого колегу, і тільки молоденькій друкарці Раї він приснився був уночі: йшов по березі річки високий, випростуваний, з палицею-стільцем, а за ним статечно й гордо ступали кози. I здалося тоді вві сні молоденькій друкарці Раї, що вона закохалась у того чудного чолов'ягу і палить її через те невгасимий вогонь. Вранці вона неймовірно здивувалася на такий винятково дурний сон, не оповіла його нікому і тільки значно пізніше, років через сім, коли прийде вона з чоловіком та дитиною на річку, побачить раптом ту ж картину, що колись їй наснилася: ітиме берегом високий сивий і дуже гарний старий і за ним ступатимуть статечні й задоволені кози. Вона скаже щось веселе про того старого своєму чоловікові, аж той розрегочеться, але в серці в неї щось тенькне, наче обірветься тонка струна.
Того всього не дано буде знати Iванові. Він пройде повз вікна установи, де працював вісім років, і не помітить ні будинку, ні цікавих у вікнах. Вийде на Кафедральний майдан і спуститься Чуднівською вулицею вниз.