Зрозумiло, я одразу пригадав, що й справдi капiтан завжди притискав своу папери чорною, як нiч, каменюкою. Я й гадки не мав, що ця звичайна для жителя Чорноморського узбережжя рiч с нiмим свiдком якоусь незвичайноу подiу.
- Це все, що залишилося вiд другого природного супутника Землi, задумливо мовив капiтан.
- Другого природного супутника? - здивовано перепитав я, впевнений, що не дочув.
- Атож. Другого природного супутника Землi! - ще раз пiдкреслив Небреха i багатозначно додав: - Якби свого часу я вагався хоч секунду, людство й досi не з'ясувало б тасмницi походження пiвнiчного сяйва, а я зараз не чепурив би свою яхту, а ловив дрижаки на якомусь незайманому астероудi...
Капiтан Небреха замовк, кинув у вiдерце з фарбою квачики i витяг з кишенi свою прокурену люльку.
Та я вже звик до неодмiнних тютюнових антрактiв i терпляче чекав, коли Небреха сховасться за димовою завiсою.
Тiльки тодi вiн почав свою чергову дивовижну розповiдь.
- Це певно, якби я вагався хоч секунду, ми б зараз не знали багатьох речей, не знали б навiть такоу дрiбнички, звiдки узявся Мiсяць...
Ви ще пам'ятасте, як несподiвано ми з Азимутом стартували з планети стрибунцiв?
Стартувати стартували, а запасiв палива не поповнили. А скiльки витрачасться палива на стартi, ви й самi добре знасте, розповiдати вам про це нема чого.
Словом, нi сiло нi впало, а ми опинилися у глухому закутку космосу з майже порожнiми баками.
На допомогу годi було сподiватися, бо нiхто з наших шукачiв пригод у тих краях ще нiколи не мандрував, а найближча зоряна траса пролягала на вiдстанi кiлькох свiтлових рокiв. Адже ми поверталися з першоу навкологалактичноу подорожi!
Нам загрожувала моторошна перспектива стати i першими у свiтi космiчними робiнзонами. Добре, коли нам пощастить знайти теплу, багату на кисень планету. А як доведеться викидатися на гострi скелi задубiлого вiд холоду астероуда? Бр-р!
Азимут зовсiм скис i дивився на мене з доброзичливiстю людожера.
Ну, я людина щедра, поклав перед ним добрячий оберемок хлорели, сам сiв перед грубкою, запалив люльку i замислився.
Що було робити? Головне, не полошитися, це ясно. Розумна людина, особливо така досвiдчена, як я, завжди знайде раду. Та зараз ми вскочили-таки у виняткову халепу.
Азимутовi що? Вiн сидить собi i хрумтить хлорелою, а менi треба вирiшувати. Викурив я одну люльку, двi, три, а в головi порожнеча, як у просторi, що звiдусiль оточував нас.
Ранок покаже, нарештi надумав я i полiз на гамак трохи спочити. Тiльки заплющив очi, як Азимут почав галасувати:
- Комета! Комета!
- Де комета? Яка комета? - крiзь сон запитую я.
- Малогабаритна комета майже з паралельним коробцi курсом!
I тут мене наче електричним струмом штрикнуло. Комета! Майже з паралельним курсом! Ось хто вивезе нас з бiди!
За хвилину я вже сидiв бiля окуляра телескопа, а мiй штурман гарячкове обдирав у коробцi усi дроти. Я йому навiть свiй пасок вiддав - ще дроту не вистачить на вуздечку. Комета не кiнь, уу так просто не загнуздасш...
А комета, скажу я вам, трапилася напрочуд гарна! Око вогнем горить, грива i хвiст усiма кольорами сонячного спектра виграють. Така красуня, а в чубчик ще срiбнi зiрки вплетенi. I, головне, хода добра!
Милуюся я нею, а сам Азимута кваплю:
- Швидше! Швидше, тисяча астероудiв i сто штучних супутникiв!
А його й квапити не треба, старасться хлопець, як стародавньоiндiйське шестируке божество. Руки у нього аж танцюють.
Нарештi вiн упорав свою роботу, i можна було починати складний маневр, аби вправно загнуздати досi не приборкану комету.
- Ввiмкнути двигуни з правого борту! - хрипким вiд хвилювання голосом наказав я. - Чергою, вогонь!
- рсть, капiтане! - вiдгукнувся Азимут.
З правого борту заторохтiло, i курси ракети та комети вирiвнялися.