Я пообіцяла організувати їй зустріч з Дмитром (ніби мій брат не знайде на вакаціях цікавішого заняття, аніж відвідування однокласниць), і наступної хвилини вона пішла танцювати з якимось хлопцем.
Не минуло й хвилини після зникнення Тамари, як на моє обличчя впала тінь:
– Такій гарній дівчині не можна залишатися самій. Тут багато небезпечних чоловіків. – Євген сів на диван, дуже близько до мене, і я відчула його запах, терпкий запах великого хижака. Я спробувала не відводити очей під його поглядом, проте це було важко.
– Попередьте мене, коли побачите хоч одного.
– Його можна не помітити, якщо він, наприклад, дуже близько. – Він присунувся до мене ще ближче. Від його запаху паморочилося в голові.
– Скільки тобі років, чарівне створіння?
– Називайте мене Марго. А скільки ви дасте?
Він на мить замислився, зміряв мене допитливим поглядом і швидко відповів:
– Сімнадцять.
Мені було чотирнадцять.
Я подивилася на нього широко розплющеними очима, вдаючи захоплення:
– Яка точність! Ви, мабуть, справжній знавець жінок!
– Скоріше, справжній шанувальник. І мушу зізнатися: я захопився вами. У вас зовнішність королеви. Правду кажуть, що кров вирішує все, Маргарито Миколаївно.
– Булгаков! – Мені сподобалася влучність цитати. – Обожнюю цього письменника. А щодо крови, то в моєму роді не було королев.
– Чому ви такі впевнені? Достоту простежити неможливо, а на бабці чи прабабці рід не закінчується. Такі очі, такий погляд, така постава – ніщо в цьому світі не з'являється саме собою, повірте мені.
Я кивнула. Кому він розповідає! Євген простягнув мені келих.
– За королеву!
І знов мої помилки йшли хороводом: залишилася у незнайомій компанії, погодилась випити вина. Дурненька дівчина! Тоді я ще не знала, що, змішуючи алкогольні напої, можна досягти цікавих результатів.
Євген наполягав, щоб я пила до дна, проте мене вистачило лише на три ковточки.
– Що це за вино? Воно таке міцне!
Він усміхнувся і взяв келих з моїх рук. На експертизу б той келих!
– Червоне солодке. Іспанське. Це Ваше вино, Марго. Впевнений, воно таке ж солодке, як Ваші губи.
– Так. І таке ж солодке, як Ваші компліменти.
Ситуація почала непокоїти мене по-справжньому. Я раз по раз запитувала себе, що я тут роблю, навіщо розмовляю з цим чоловіком, проте відповісти так і не змогла. Думати заважали його очі.
Вони пестили кожен сантиметр мого тіла. Я відчувала це. Погляд здавався дотиком. Мій літній сарафан раптом став вузьким і тиснув у грудях, в голові паморочилося. Я не могла не дивитися на його оголену шию, плечі, живіт. Мене охопило божевільне бажання доторкнутися до його тіла, просто перевірити, чи насправді шкіра така гладенька, як здається. Нахилившись до столу, я судомливо вхопила гроно винограду з тарілки, щоб хоч чимось зайняти свої неслухняні руки. Цієї миті Євген перехопив їх, від його дотику в мені запалав вогонь. Я знала, що він бачив іскри цього полум'я в моїх очах, проте мені було байдуже.
– Дозвольте допомогти вам. Виноград треба їсти просто з грона, тримаючи його ось так. – Він підніс кетяг до моїх губів. Я слухняно відкусила одну ягоду, яка одразу стала мені упоперек горла. Євген запобігливо запропонував ще вина. І знаєте що? Я випила. Мій внутрішній голос майже заходився в істериці, але я його ігнорувала.
– Жінка не повинна бути такою гарною. Це неправильно.
– Чому?
– Ви прекрасні, Марго. Хіба ви цього не знаєте? Ви зводите з розуму. Мені дуже складно себе контролювати.
Я всміхнулася:
– Це добре.
– Що добре?
– Що вам складно. Мені не подобається, коли чоловікам просто.
– А ви – незвичайна дівчина. Цікаво, скільки чоловіків уже заплуталося у ваших косах?
Я знизала плечима:
– Не знаю, ніколи не рахувала. Я просто вичісую їх кожен вечір. Гребінцем.