Паць (Дізнатися, хто такий Кузька). 3. Кузька(Розшукати Кузьку). 4. Кролик (Розшукати Кролика і сказати йому, що я розшукав Кузьку). 5. Кузька знову (Сказати Кузьці, що я розшукав Кролика).
"Так, так,– подумав Пух, чалапаючи вперед,– клопітний буде сьогодні день".
І день справді виявився дуже клопітним уже наступної миті. А сталося це тому, що Пух був дуже заклопотаний обмірковуванням свого плану розшуків і зовсім не дивився собі під ноги. Отож він і не помітив, як перечепився об якийсь корч, і зауважив це лише тоді, коли вже падав.
"Диви, – подумав Пух, – я лечу! Неначе Сова! Цікаво, а як вона приземляється?"
І тієї миті він теж приземлився.
Бум!
– Ой! – вереснуло щось.
"Дивно,– подумав Пух.– Я сказав "Ой!", хоч насправді й не збирався ойкати".
– Рятуйте! – сказав тоненький, писклявий голосок.
"Гм, тепер я сказав "Рятуйте!" – подумав Пух.– Зо мною сталася аварія: я впав у колодязь і через те мій голос зробився такий писклявий і виривається з мене раніше, ніж я починаю говорити. Мабуть, щось зіпсувалося в мене всередині. Ото клопіт!"
– Рятуйте, ґвалт!
"Знову те саме! Я пищу-верещу без власного відома. Мабуть, це дуже Серйозна Аварія".
А потім він подумав, що, може, коли він спробує заговорити, то в ньому все налагодиться. І, щоб перевірити це, він голосно промовив:
– Дуже Серйозна Аварія спіткала бідолашного Ведмедя.
– Пуше! – заверещав тоненький голосок.
– Та це ж Паць! – радісно вигукнув Пух.– Де ти є?
– Під сподом,– сказав Паць, і голос його справді долинав звідкілясь зісподу.
– Під сподом чого?
– Тебе! – вереснув Паць.– Устань з мене!
– Ох! – сказав Пух і, крекчучи, хутенько зіп'явся на ноги.– Хіба я впав на тебе, Пацю?
– Ти впав на всього мене,– сказав Паць, обмацуючи себе від рильця до кінчика хвоста.
– Але ж я не хотів,– співчутливо сказав Пух.
– І я теж не хотів бути насподі,– сумно сказав Паць.– Але тепер усе гаразд, Пуше, і я дуже радий, що це був ти.
– А що з нами скоїлося? – спитав Пух.– Куди ми вскочили?
– Здається, ми вскочили в халепу, чи то пак, у яму. Я йшов собі, декого розшукуючи, і раптом – пурх! – полетів. І тільки-но хотів роздивитися, де я опинився, як тут на мене щось звалилося. А то був ти!
– Еге,– сказав Пух.
– Авжеж!
Після цього Паць підступив ближче до Пуха й занепокоєно прошепотів:
– Пуше, ти думаєш, ми вскочили в Пастку?
Пух так не думав, але згідливе кивнув головою, бо раптом згадав, як вони з Пацем колись викопали Пухову Пастку на Слонопотамів. І тепер він точно здогадався,що з ними скоїлося, – вони з Пацем упали в Слонопотамову Пастку на Пухів! Ось куди вони щойно впали!
– А що ж буде, коли прийде Слонопотам? – тремтячим голосом спитав Паць.
– Не хвилюйся. Пацю, тебе він, мабуть, і не помітить,– підбадьорливо сказав Пух,– бо ти Дуже Маленьке Створіння.
– Але він помітить тебе, любий Пуше!
– Він помітить мене, а я помічу його,– сказав Пух, уявляючи, як це в них вийде,– і ми будемо помічати один одного довго-довго, а тоді він скаже: "Хо-хо!"
Паць дрібно затремтів, уявивши собі те "Хохо!", і вуха в нього швидко-швидко заворушилися:
– А... а... а що скажеш ти? – запитав він.
Пух подумав, що скаже він, але не зміг придумати гідної відповіді на те грізне "Хо-хо!" та ще й сказане Слонопотамовим голосом.
– Я не скажу нічого,– сказав нарешті Пух.– Я просто почну мугикати пісеньку, ніби когось тут чекаю.
– Тоді він, певне, знову скаже "Хо-хо"? – схвильовано спитав Паць.
– Авжеж, скаже,– відповів Пух.
Вуха у Паця заворушилися ще швидше, і він змушений був притиснути їх до стіни Пастки, щоб вони втихомирилися.
– Він знову скаже "Хо-хо!",– вів далі Пух,– а я собі мугикатиму пісеньку. І це його спантеличить.