Щоправда, він маленький, але в нього теж довгі вуха. Певна річ, мовилося про Паця. Я йому все перекажу.
– Ні, ні! – сказала Сова, починаючи нервувати.– Мовилося саме про тебе!
– Ти певна?
– Авжеж, певна. Крістофер Робін сказав:
"Скажи усім-усім!" Розумієш, усім-усім!
– Усім, за винятком Іа?
– Ні, всім без винятку! – сердито сказала Сова.
– Ага, – сказав Іа. – Звісно, помилка. Та все одно, я прийду. Тільки не виніть мене, коли знову вперіщить дощ.
Але дощу не було.
Крістофер Робін зробив із довгих-предовгих дощок довгий-предовгий стіл, щоб за тим столом помістилися геть усі.
Сам Крістофер Робін сів з одного кінця столу – як Господар, а Пух сів із другого кінця столу – як Перший Гість, а поміж ними ліворуч сіли Сова, Іа-Іа та Паць, а поміж ними праворуч сіли Кролик, Крихітка Ру та Кенга, а довкола них, уже просто на траві, розмістилися всі Кроликові Родичі та Знайомі і терпляче ждали, може, хто-небудь до них озветься або щось упустить, або хоч спитає, котра година.
Це було перше свято, на яке потрапив Крихітка Ру, і тому він страшенно розходився. Тільки-но гості посідали, він почав усіх зачіпати.
– Привіт, Пуше! – пропищав він.
– Привіт, Ру! – сказав Пух.
Ру підскочив кілька разів на своєму місці й почав знову:
– Привіт, Пацику! – пропищав він.
Паць привітно помахав йому лапкою, бо був дуже зайнятий і не міг говорити.
– Привіт, Іа-Іа! – пропищав Ру.
Іа понуро мотнув йому головою і сказав:
– Скоро піде дощ – от побачиш, піде, коли вже не йде.
Ру поглянув на небо, але дощу й близько не було, тому він пропищав:
– Привіт, Сово!
– Привіт, маленький мій друже,– доброзичливо відповіла Сова і знову почала розповідати Крістоферові Робіну про те, як з одним її другом, якого він, Крістофер Робін, не знає, трохи не стався нещасний випадок.
А Кенга сказала Крихітці Ру:
– Ну, любий мій, випий спершу свою моню, а тоді розмовлятимеш.
Крихітка Ру, який саме пив молоко, хотів сказати, що він може робити водночас і те й інше, але раптом похлинувся, і його довелося довгенько попліскувати по спині, аби він віддихався.
Коли всі добре собі пригостилися, Крістофер Робін постукав ложкою по столу, і всі миттю замовкли й приготувалися уважно слу^ хати – усі-всі, за винятком Крихітки Ру, який і досі не позбувся гикавки, а тому силкувався удати, ніби то гикає не він, а хтось із Кроликових Родичів та Знайомих.
– Це свято,– сказав Крістофер Робін,– є святом на честь того, хто зробив Героїчний Вчинок, і всі ми знаємо, хто наш герой, і тому цейого свято, і я приготував йому Великий Подарунок! Ось він.
Тут Крістофер Робін помацав біля себе руками й прошепотів:
– Де ж він?
Тим часом, поки Крістофер Робін мацав та розглядався, Іа значливе кахикнув і заговорив.
– Друзі! – сказав він.– Дорогі гості (в тому числі й непрохані), мені дуже приємно, точніше, менібуло надзвичайно приємно бачити вас на моєму святі. Те, що я зробив,– пусте. Кожен із вас – за винятком Кролика, Сови та Кенги – міг би вчинити те саме. Ага, ще за винятком Пуха. Звісно, моє зауваження не стосується Паця та Крихітки Ру, бо вони ще замалі для будь-яких вчинків. Зате решта з вас –кожен із решти – міг би вчинити те саме. Одначе сталося так, що зробити Героїчний Вчинок випало саме мені. І нема потреби говорити, що я зробив його не заради того, що оце зараз шукає Крістофер Робін.– Тут Іа приклав копито до рота й голосно прошепотів: "Пошукай під столом", – а тоді знову звернувся до всіх: – Я зробив цей Героїчний Вчинок тому, що кожен із нас повинен робити те, на що він здатен. І я вірю, що всі ми...
– Гик! – не стримався Крихітка Ру.
– Ру, любий, ну як тобі не сором,– із докором сказала Кенга.
– А хіба то я? – здивовано спитав Крихітка Ру.
– Про що говорить Іа? – прошепотів Паць до Пуха.
– Не знаю,– сумовито відповів Пух.