Тому і не дивно, що в нинішній доволі драматичний період постають численні питання, які хвилюють багатьох людей: яким був і є український войовничий націоналізм? Хто був його творцем? Якими були взаємостосунки українських націоналістів з гітлерівцями? Якими були батальони "Нахтігаль" і "Роланд"? Чи справді "Акт 30 червня 1941 року" був і є "національною подією"? Якою була дивізія СС "Галичина" - "національною" чи фашистською? Проти кого воювала Українська повстанська армія (УПА) в роки війни та в повоєнний період? Ці та подібні питання, по суті, зводяться до узагальнення: з ким і проти кого воювали українські націоналісти в роки Другої світової війни?
Відповіді на це дуже важливе питання і подані у цій книзі. Звичайно, весь його багатогранний спектр просто неможливо охопити. Автор призначав матеріали даної книги для публікацій в газеті як відповіді на численні запитання читачів. Частково ці матеріали надруковані в незалежній газеті "Вільна Україна" у Львові і вже отримали немалий резонанс серед громадськості.
І ще одне застереження до читача. Може здатися, що в книзі надмірне цитування документів і літературних джерел. Вважаємо, що така манера є обов'язковою і надзвичайно необхідною, бо ж на поставлені читачами запитання відповідають націоналістичні документи і націоналістичні автори, а не автор цієї книги. І ще одне немаловажне: матеріали книги подаються так, щоб кожний читач долучився до відповіді на поставлене в заголовку питання.
ЧИ БУВ УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛІЗМ ФАШИЗМОМ
Трактування діяльності ОУН-УПА націоналістичними авторами
Я, звичайно, маю свою усталену позицію історика і багаторічного дослідника історії України часів Другої світової війни та повоєнного періоду. Але вважаю, что цю позицію нема потреби визначати, а тим більше нав'язувати читачеві. На численні поставлені питання найкращі відповіді можуть дати документальні аргументи і факти, а читач сам розбереться в суті. Разом з тим однозначно вважаю, що всебічно і змістовно відповісти на них можна, перш за все, розглянувши найсуттєвіше із них: чи був український, так званий інтегральний, націоналізм фашизмом?
На це надто визначальне питання відповідають самі ж націоналистічні автори - різні "історики", "історіософи", "біографи" ОУН-УПА, які претендують на істину в останній інстанції. Наведемо кілька фактів, не коментуючи та не інтерпретуючи їх, а лише уточнюючи чи пояснюючи окремі малозрозумілі місця у тексті.
Ще напередодні війни провідна газета Організації українських націоналістів (ОУН) "Наш клич" досить чітко визначила напрям своїх політичних дій: "Це - суспільно-політичний рух, який існує сьогодні в усьому світі. В одній країні він виявляється як фашизм, в іншій - як гітлеризм, у нас - просто як націоналізм". ("Наш клич". 1938. 9 липня.)
Газета націонал-клерикалів в Галичині "Мета", нещодавно відновлена у Львові, недвозначно заявляла про мету українських войовничих націоналістів: "Український націоналізм мусить бути підготовлений до всяких засобів боротьби з комунізмом, не виключаючи масової фізичної екстермінації (винищення), хоч би й жертвою мільонів людських екзистенцій (існувань)". ("Мета". 1932. 17 квітня.)
Додамо до цього два цікавих застереження авторів-неукраїнців. Один із найавторитетніших у середовищі українських націоналістів-дослідників минулого, автор відомої книжки "Український націоналізм", американський "радянолог" й "українолог" Д. Армстронг констатує, що ОУН виникла з "терористичних напівфашистських організацій" - УВО (Української військової організації) і Союзу української націоналістичноннї молоді під керівництвом Д. Донцова.
Французький публіцист та історик Аллен Герен характеризує ОУН як організацію "пронімецької і профашистської орієнтеції", яка в міру зростання стала "фашистською організацією" не тільки політично, але й ідейно.
А тепер звернемося до синтезуючих застережень. Колишній офіцер спеціаль-батальону Абверу "Нахтігаль" ("Соловей"), а нині політолог, Прокоп пише: "…У 1930-х роках націоналістичний табір пішов… ще далі, точніше від авторитаризму і критики демократії до ідеологічного конформізму та намагання не тільки здобувати впливи в суспільстві… Це були вже риси т. зв. всеосяжносте, інтегральности чи, як пізніше цю течію названо в соціологічній і політично-науковій літературі - тоталітаризму. Цю філософію сприйняла не тільки ОУН, але також і легальна формація націоналістичного руху, що діяла в західних областях під польською окупацією, а саме фронт національної єдності під керівництвом Дмитра Палїєва".
Тут треба дещо уточнити. Фронт національної єдності (ФНЄ) у 30-ті роки - це невелика легальна організація, яка відкрито проповідувала фашизм і будувалася за зразками гітлерівських загонів штурмовиків. Д. Паліїв як фюрер ФНЄ став пізніше офіцером есесівської дивізії "Галичина", був радником її командування, i загинув у боях під Бродами влітку 1944 року.
Далі М. Прокоп зауважує, що всі "українські" (тобто націоналістичні) партії та організації "чекали на війну", як на нагоду "для розгорнення боротьби за незалежність. А оскільки єдиною… силою, яка прагнула до зміни "статус кво", і мала для цього засоби, сили, була Німеччина, то на неї розраховували всі українські (читай: націоналістичні - В. М.) політичні групи…". В "Енциклопедії' українознавства" (яка, до речі, нещодавно перевидана у Львові, і яку редагував і видавав В. Кубійович - керівник УЦК (Українського центрального комітету) в часи німецько-фашистської окупації Галичини, а затим видавець багатьох "наукових" праць націоналістів за кордоном) відомий історіософ І. Лисяк-Рудницький визначив зміст терміну "український націоналізм" так: "Найближчих родичів українського націоналізму слід шукати не так в німецькому нацизмі чи італійському фашизмі - продуктах індустріальних і урбанізованих громадянств, як скорше серед партій цього типу аграрних, економічно відсталих народів Східної Європи: хорватські усташі, румуньска "Залізна гвардія", словацькі глінківці, польська ОНР (Обуз народово-радикальни). І далі:
"Український націоналізм підходить під поняття тоталітарного руху… Символічне значення мало запозичення українськими націоналістами деяких параферналій руху (напр., форми привіту)".
Тут автор має на увазі запозичення націоналістами у гітлерівців вигуків "Слава Україні!", "Слава Бандері!" з викиданням наперед правої руки. Правда, І. Лисяк-Рудницький не зазначає, що ОУН бандерівців перейняла у гітлерівців і кольори (червоно-чорний) свого партійного стягу. І там же:
"Хоч часом в українського націоналізму була орієнтація на власні сили, однак у своїй зовнішній політичній концепції він поклався на союз з Німеччиною. Певні кола з райху підтримували ці сподівання і розрахунки…"
Посилаючись на вищезазначені міркування І. Лисяка-Рудницького, відомий в діаспорі історик О. Субтельний дещо скромніше зазначає: "Український інтегральний націоналізм цілком очевидно містив елементи фашизму й тоталітаризму". Така позиція, як бачимо, влаштовує нинішніх націоналістів, бо вони настирливо рекомендують (а в Галичині насильно нав'язують) цю книгу О. Субтельного у школах і вузах як основний підручник з історії України.
У своїй праці "Напрями української політичної думки" вже згадуваний І. Лисяк-Рудницький відвертіше зазначав: "У процесі свого природного зростання український інтегральний націоналізм, безсумнівно, брав собі за зразок сучасні йому фашистські рухи і режими на Заході…"
І тут же: "Інтегральні націоналісти, усвідомлюючи свою ідеологічну спорідненість із західним фашизмом, мали змогу отримати політичний виграш на прагенні до міжнародних змін, дуже поширеному в українському суспільстві".
Свої міркування про український інтегральний націоналізм як різновид фашизму І. Лисяк-Рудницький завершив так: