Вiн вам управить свiчки!
Машини ще дужче забубонiли.
- Знавець-Моргунець з своєю дружиною ув'язнений у кам'яному Триколiрному замку, - вiдповiв Лiмузин. - I ми не дозволимо випустити його звiдти. А країна Чарiвна Круговерть тепер пiд нашою владою.
Рукастик-Смугастик насмiшкувато взявся в боки:
- Хто ж вам дав таку владу?
I автомашини хором вiдповiли:
- Це зробили дурненькi й неслухнянi Малько-Ванько й дiвчинка Варя. Хвала i слава їм!
I вони заспiвали:
А зараз ми влаштуємо
Гуляння хоч куди!
I всiх Знавцiв,
всiх Моргунцiв
Пiд три бiди,
пiд три бiди!
Тут чиїсь фари мало не заслiпили Варю i Малька-Ванька.
- Ось вони! - пролунало багатоголосе ревiння. - Ось вони, нашi нерозумнi визволителi!
Щось пiдхопило дiтей i пiдняло у повiтря високо-превисоко! Це Екскаватор схопив їх своєю металевою лапою, пронiс у повiтрi й опустив на майданчик Автовежi.
- Вперед! Гайда на площу! - гукнув хтось.
Машини здiйняли таке ревище, що в дiтей аж вуха позакладало!
Довгою низкою автомашини мчали по вулицях, розтинаючи темряву потужними променями свiтла. На поворотах вузенький майданчик Автовежi хилився набiк, i Варя злякано хапалась то за поручень, то за Малька-Ванька.
- Ой, упаду!
- Тр-римайся! - пiдбадьорював вiн її тремтячим голосом. Хлопчик намагався не показати свого страху.
Машини стишили хiд. Варя раптом вигукнула:
- Глянь! Та це ж наш гастроном!
За склом вiтрини магазину променi фар освiтили велетенський торт-вежу. Зубцi вежi були викладенi з горiхiв. Мiж ними червонiли троянди з крему, а на стiнi красувався намальований Карлсон з банкою варення в руках. I називалась ця гора ласощiв так: "Торт Карлсона". Коли Варя ходила з бабусею до магазину, вона завжди милувалася цим тортом i ковтала слину. Але нiколи не просила, щоб його купили. Та й нiхто з дiтей не виявляв такого бажання, бо хiба може людина з'їсти такий торт? Хiба що Карлсон...
- Справдi! - Малько-Ванько витрiщив очi. - А онде стадiон...
- I парк з каруселлю!
- I кiнотеатр "Барвiнок"!
- I кiоск з морозивом!
Вони подивились одне на одного:
- Це - наше мiсто!
Виходить, зовсiм недалечко їхнiй будинок - великий, багатоповерховий, з просторими бiлими балконами. Там, у квартирi номер три на першому поверсi, зараз сплять Варинi мама, тато й бабуся, а в сiмнадцятiй, що на третьому поверсi, сплять мама, тато, старший брат i молодша сестричка Малька-Ванька.
Сплять i нiчого не знають, не вiдають.
Якби зiскочити з клятої Автовежi й побiгти додому!
Та зiскочити аж нiяк не можна. Машини мчали так швидко, що аж дух перехоплювало...
- Куди нас везуть?
- На площу - вони ж казали! - вигукнув Малько-Ванько.
А на площi машин зiбралося - сила-силенна! Вони гурчали, гули, ревiли...
Тiльки-но показалась Автовежа, як по всiй площi розляглися вигуки:
- Ось вони! Ось нашi визволителi!
Автовежа вдоволено заворкотiла й почала пiднiмати майданчик з дiтьми все вище й вище... "Визволителi" мружилися вiд яскравого свiтла.
Коли майданчик пiднявся вище найвищих дахiв, Малько-Ванько розплющив очi й побачив навколо море вогнiв.
- Ой! Як високо! - схлипнула Варя. - А якщо впадемо?
- Н-не бiйся... Головне - не боятися!
- Я не боюсь... але менi страшно!
У цей час машини оглушливо заревли:
- Слава нашим визволителям! Слава нашим нерозумним, допитливим, неслухняним визволителям!
Машини стали в коло, й почалися дивовижнi веселощi!
Спочатку загуркотiв басом Ваговоз:
Я - великий i нестримний,
Я - могутнiй i невпинний.
Перехожi, геть з дороги,
Вiдчавлю усiм я ноги!
I всi пiдхопили:
Перехожi, геть з дороги!
Повiдчавлюємо ноги...
Звiдкись вигулькнув маленький автомобiльчик i пронизливо заверещав:
Зростом я всього з вершок,
А зовуть мене Жучок,
Їду-їду, де захочу
I в шпаринку я проскочу...
Знову загув хор:
Перехожi, геть з дороги!
Повiдчавлюємо ноги...