- Я по коробу метений,
На яйцях спечений,-
Як од баби та од діда втік,
Так і од тебе втечу!
Та й побіг. Біжить та й біжить,- зустрічає його вовк.
- Колобок, колобок, я тебе з’їм!
- Не їж мене, вовчику-братику, я тобі пісні заспіваю.
- Ану, якої?
- Я по коробу метений,
На яйцях спечений,-
Як од баби та од діда втік,
Так і од тебе втечу!
Та й побіг. Знову біжить та й біжить,- зустрічає його ведмідь.
- Колобок, колобок, я тебе з’їм!
- Не їж мене, ведмедику-братику, я тобі пісні заспіваю.
- Ану!
- Я по коробу метений.
На яйцях спечений,-
Як од баби та од діда втік,
Так і од тебе втечу!
Та й маху! Біжить та й біжить, зустрічається з лисичкою.
- Колобок, колобок, я тебе з’їм!
- Не їж мене, лисичко-сестричко, я тобі пісні заспіваю.
- Ану, якої?
- Я по коробу метений,
На яйцях спечений,-
Як од баби та од діда втік»
Так і од тебе втечу!
- Ану-ну, ще заспівай! Сідай у мене на язиці, щоб мені чутніше було.
От він і сів та й давай співати:
- Я по коробу метений,
На яйцях спечений...
А лисичка його - гам! Та й проковтнула.
ЦАП ТА БАРАН
Був собі чоловік та жінка, мали вони цапа й барана. І були ті цап та баран великі приятелі - куди цап, туди й баран: цап на город на капусту - і баран туди, цап у сад - і баран за ним.
- Ох, жінко,- каже чоловік,- проженімо ми цього барана й цапа, а то за ними ні сад, ні город не вдержиться.
- А забирайтесь, цапе й баране, собі абикуди, щоб вас не було у мене в дворі!
Скоро цап та баран теє зачули, зараз із двору майнули. Пошили собі торбу та й пішли.
Ідуть та ідуть. А посеред поля лежить вовча голова. От баран дужий, та не сміливий, а цап сміливий, та не дужий:
- Бери, баране, голову, бо ти дужий!
- Ох, бери ти, цапе, бо ти сміливий!
Узяли вдвох і вкинули в торбу.
Ідуть та ідуть, коли бачать - у полі горить вогонь.
- Ходімо туди, там переночуємо, щоб нас вовки не з'їли! Приходять туди, аж то три вовки кашу варять. Нічого робити. Вітаються:
- А здорові, молодці!
- Здорові! Здорові!..- зраділи вовки,- Ще каша не кипить - м'ясо буде з вас.
Тут цап злякавсь, а баран давно вже злякався. Цап надумавсь:
- А подай лишень, баране, оту вовчу голову!
Баран і несе.
- Та не цю, а подай більшу, - каже цап.
Баран знову цупить ту саму.
- Та подай ще більшу!
Тут уже вовки злякались; стали думати-гадати, як звідси втікати. «Бо це,- кажуть,- такі молодці, що з ними й голови збудешся,- бач, одну по одній вовчі голови тягають!» Один вовк і починає:
- Славна, братці, компанія, і каша гарно кипить, та нічим долить,- піду я по воду.
Як пішов вовк по воду: «Хай вам абищо, з вашою компанією!» А другий став його дожидати, думати-гадати, як би й собі відтіля втікати:
- Е, вражий син: пішов та й сидить, нічим каші долить; ось візьму я ломаку та прижену його, як собаку!
Як побіг, так і не вернувся. А третій сидів-сидів:
- Ось піду лишень я, так я їх прижену!
Як побіг, так і той рад, що втік. То тоді цап і каже до барана:
- Ох, нум, брате, скоріше хапатись, щоб нам оцю кашу поїсти та з куреня забратись.
Поїли швиденько, та тільки їх і бачили. А тим часом роздумавсь перший вовк:
- Е, чи не сором нам трьом та цапа й барана боятися! Ось ходімо, ми їх поїмо, вражих синів!
Прийшли, аж ті добре справлялись, давно вже од казана убрались, як побігли та на дуба забрались. Стали вовки думати-гадати, як би цапа та барана догнати.