Від цікавості аптека, запруджена поважним товариством, замовкає. Тільки єпископ і його каноніки чавкають марципаном, а Март думає, як ніколи, напружено:
туут-туду-туут-туду-туут-туду,
туут-туду, туут-туду-туут…
Під цю мелодію чорно-сірий собака в хвості весільного почту врешті зрозумів, що нема надії під ступитися до нош із марципаном. Збагнув і вирішив спробувати щастя в іншому місці. Біжить і обнюхує чутливим чорним лискучо-вологим носом усіх, хто йде на весілля, — і чує, що в Мартовій внутрішній кишені прибережений для Матильди особливо духмяний кусень марципана. Між нами кажучи, марципанове серце. Але собака, звичайно, не бачить крізь Мартів жупан, що то серце так гарно пахтить, та й не збагнув би цього, якби навіть і побачив, а просто вважав би його найсмачнішим на землі наїдком. І коли єпископ зупиняє почет (щоб весільчани під супровід сурм заспівали пісню, а він ними — ааа-еее-ууу — вище! нижче! — керуватиме), тож, коли зупинилися, а з усіма й Март, чорно-сірий пес тицяє тремтливий чорний лискучо-вологий, страшенно милий носик у Мартову долоню і дивиться на нього такими благальними і такими страшенно милими очима, чи не так… тицяє чорно-сірий, або з іншими рябинками, або зовсім одномастий собака, твій собака, чи не так, тицяє тобі в долоню страшенно милий носик і дивиться такими благальними і такими страшенно милими очима на тебе і ніби каже: «Любий і шановний юний господарю (чи господинько), всі мої сьогоднішні ранкові справи давно зроблено, а ти стоїш тут, на площі, одна нога попереду, друга — трохи позаду, вже так чудернацько довго, що я хотів би вельми тебе прохати: повертаймось додому…»
Тоді ти вмить упізнаєш свого собаку, тому що він не лише існує зараз, а, звісно ж, багато в дечому чудовіший за прудкого каллевського лягавого п’ятсот тридцять шість років тому… І ти пестиш свого собаку тут же, на Ратушній площі, несказанно радий, що знову знайшов його. І тут же у кав’ярні, що в Сайякяйке[21], ти купуєш (якщо воно саме є) красиве розмальоване марципанове серце — щоб по дорозі додому з’їсти разом із собакою.
І ось ти йдеш із ним додому, смакуючи мартово-марципановим серцем, і, либонь, трішечки замисленіший, ніж коли вирушав на прогулянку.
ПОВІСТЬ
Для середнього шкільного віку
ВИДАВНИЦТВО ДИТЯЧОЇ ЛІТЕРАТУРИ «ВЕСЕЛКА» КИЇВ 1978
Гумористична казкова розповідь про життя середньовічного Талліна, про кмітливого помічника аптекаря, який випадково винайшов марципан.
Переклад з естонської Олександра Завгороднього
Оформлення Сдара Вальгера
Перекладено за виданням:
Jaan Kross, Mardileib, kirjastut «Eesti raamat», Tallinn, 1973