Малюнки
е за синіми морями,
Не за темними борами,
Не за долами широкими.
Не за скелями високими,
Біля хати діда Гната
Почалося це, малята.
Бабуся Орися
Ішла від криниці.
Чує — хтось кличе:
Бабусю, спиніться!
Стала бабуся — нікого немає...
— Хто мене кликав? — тихо питає.
— Мила бабусю, кличу вас я.
Ось, подивіться, ручка моя! —
Нахилилась бабуся низько,
Бачить — скаче в траві хлопчисько:
Голубий комірець на зеленій льолі,
Носик, наче шматочок квасолі.
Очі чорні, як зерна ожини,
Руки й ноги гнучкі, як пружини.
Виліз малий
На тоненьку билинку.
— Дайте, бабусю
Водички краплинку!
Бабуся до нього підносить відерце:
— Хто ж ти такий, розкажи, моє серце!
Міцно хлопчина за дужку вчепився.
Довго смоктав і нарешті напився.
— Ну ж і козак! — здивувалась стара.
Нахильці випив всю воду з відра. —
Дякує хлопчик, кива головою.
Просить: — Облийте мене водою.
Я ні дощу, ні грози не боюся..
— Хто ж ти такий? — знов питає бабуся.
— Я хлопчина завзятий,
Я Барвінок Хрещатий.
Я вночі народився,
Рано-вранці розвився.
Хочу я погуляти
Біля вашої хати.
І сказала бабуся:
— Побігай, будь ласка.
Аж отут починається казка.
РОЗДІЛ ПЕРШИЙ
І пішов малий городом
Вітатися з своїм родом,
За бадилля чіпляється,
Сам собою пишається.
Каже: — Доброго здоров’я!
Всі радійте, що прийшов я!
З-під куща сказав Буряк:
— Ну ж і бравий ти козак!
Басом вигукнув Гарбуз:
— Ти, видать, не боягуз!
Похвалив його й Горох;
Цей поборе чотирьох! —
Мовив Соняшник про нього:
— Вперше бачу я такого!
Цибулина й картоплина
Похвалили: — От дитина! —
А Редиски невеличкі
Показали з грядки личка:
— Ах, який він гарний, чемний,
Симпатичний та приємний!
Привітання й похвали
Хлопцю духу піддали.
Він як крикне:
— Я завзятий!
Я — Барвінок!
Я — Хрещатий!
Я виходжу в білий світ,
Хай радіє весь мій рід!
Над трояндою Бджола
Задзижчала, загула:
— Друзі ви мої городні.
Що це скоїлось сьогодні?
Чом себе оце маля
Так завзято вихваля?
З грядки носа виткнув Хрін:
— Чом копилить губу він?
На Барвінка глянув скоса
Й відвернув глузливо носа.
Відповів Бджолі Часник:
— Розпустив малий язик!
По городу тиняється,
Сам собою пишається...
А Барвінок зразу в крик:
— Хто ти будеш?
— Я Часник.
— Гей, Часниче, замовчи ти!
Можу зуби полічити! —
А Часник:
— Та не кричи...
Зуби ось мої — лічи. —
Став лічить Барвінок.
Збився,
Знов лічити заходився:
— Раз...
два...
п’ять! — лічив завзято.
В Часника ж зубів багато.
— Не полічить! — хтось гукнув.
А Часник стеблом махнув:
— Вихвалятись — то не штука...
Отака тобі наука!
Сів Барвінок, гірко плаче.
А Гарбуз:
— Не плач, козаче!
Ти малий ще, не журися,
Підростеш — всього навчишся.
А згори дзижчить Бджола:
— Я далеко вже була.
Добра нам знайшлась робота
Під маєтками Осота.
Де розрісся кукіль дикий,
Скарб заховано великий.
На сторожі біля нього —
Розбишаки з війська злого.
Довгоносиків там хмари —
То Будячі яничари.
Там фельдмаршалом Тхоряка,
Куроїд і розбишака.
Пильна варта не дрімає.
Бо наказ суворий має.
Той герой, що скарб дістане.
Кажуть, дуже мудрим стане —
Він полічить в небі зорі
І піщинки в Чорнім морі.
Наш Барвінок — скік на ноги.
Загорілись очі в нього.
— Та не я ж,— промовив,— буду.
Якщо скарб той не добуду!
Хай Часник не кривить губи:
Полічу йому я зуби! —
А Часник — брову на лоб:
— Як доскочиш — скажеш «гоп»!
Похвалив Гарбуз хлопчину:
— Гарно ти говориш, сину.
Та не кинь на вітер слова.
Знай, що слово — не полова!
Дав велику обіцянку —
Вирушай в похід ізранку.
Ми тебе, щоб був героєм,
І одягнем, і озброїм.
Жде тебе далекий шлях.
Пильним будь, забудь про страх.
Як розгубишся у скруті —
Вороги здолають люті.
Сів он коник на билину.
Осідлай його, мій сину.
Коник Дзвоником зоветься.
Бач, під ним аж травка гнеться!
Взяв малий сідло чудове
Ще й повіддячко шовкове
І вудила з чудо-криці.
Це в поході — не дрібниці!
Він до коника підходить.
Кінь сердито оком водить.
Хлопченяті не дається.
Зуби шкірить, скаче, б’ється.
Ледь не плаче наш вояка:
— Що за дика ти коняка?
Чом ти в руки не даєшся?
Чом ти скачеш? Чом ти б’єшся?
Дзвоник каже:
— Як не битись?
Та на тебе страм дивитись.
Без штанів ти, в самій льолі —
Що ж за воїн з тебе в полі?
Гріш ціна тобі, «вояці».
Краще йди та грайся в цяці!
Це почув Гарбуз поважний:
— Мій Барвіночку відважний!
Будеш мати шаровари
І добрячі чоботяри.
Ляж поспи собі годинку,