бурція, дядьки частували його горілкою, обіймалися з ним,
і в його картуз падали з дзенькотом мідяки.
Зважаючи на таку надзвичайну вченість, з'явилася нова
легенда, що пан Тибурцій був колись дворовим хлопчиськом
якогось там графа, який надіслав його разом з своїм сином до
школи отців єзуїтів , власне для того, щоб він чистив чоботи
молодого панича. Проте виявилось, що в той час, як молодий
граф байдикував, його лакей перехопив усю мудрість, призна-
чену для голови панича.
Ніхто не знав також, звідки у пана Тибурція з'явились ді-
ти, проте факт був наявним, навіть два факти: хлопчик років
семи, але величенький і розвинений не по роках, і маленька
трирічна дівчинка. Хлопчика пан Тибурцій привів з собою
перші ж дні, тоді ж, як з'явився сам. Що ж до дівчинки, то
він відлучався на кілька місяців, перед тим як вона з'явилась
у нього на руках.
1 Єзуїти — католицькі ченці.
Хлопчик, на ім'я Валек, високий, тонкий, чорнявий, похму-
ро вештався інколи по містечку без усякого діла, заклавши
руки в кишені і зиркаючи на всі боки, що бентежило серця
калачниць. Дівчинку бачили лише один чи два рази на руках
пана Тибурція, а потім вона кудись зникла і де була — ніко-
му не було відомо.
Подейкували про якісь підземелля на горі біля каплиць,
а тому що в тих місцях такі підземелля траплялися нерідко,
всі вірили цим чуткам, адже жили ж десь усі ці люди. А вони
звичайно на вечір зникали саме в напрямку до каплиці. Туди
своєю сонною ходою шкандибав напівбожевільний старий
жебрак, якого прозвали «професор», крокував рішуче і швид-
ко пан Тибурцій. Туди йшли надвечір, потопаючи в присмер-
ках і інші ревні особи, і не було хороброї людини, яка б на-
важилася йти за ними по глинистих ярах. Про гору, пориту
могилами, йшла погана слава. На старому кладовищі вогкими
осінніми ночами спалахували сині вогники, а в каплиці сичі
кричали так пронизливо й дзвінко, що від криків клятого пта-
ха навіть у небоязкого коваля стискалося серце.
що він мусить, але не може
зайнятися мною, мусить лю-
бити мене, та не знаходить цієї
любові в своєму серці, ще
збільшувала його неприязнь
до мене.
Йому наговорили всі, що
я поганий, зіпсований хлопець,
і він все більше й більше сто-
ронився мене. А я це почував.
Інколи, сховавшися в кущах, я
стежив за ним, я бачив, як він
ходив по алеях, все прискорю-
ючи кроки, і глухо стогнав від
нестерпної душевної муки. То-