— Моя кохана маленька Саллі, — казав він, — я люблю вашу молодість і сміливість. Я люблю ваш кирпатенький носик і вашу безпосередність. Та найдужче я люблю вас тому, що я вас кохаю. Оце й усе, що я можу сказати.
— Ну, звісно, я теж закохалася в нього, — вела Саллі далі, — і дуже боялась, що скажуть тато та мама, коли дізнаються. Тато дуже розсердився, почувши від Морріса, що той хоче одружитись зі мною.
— Ви можете взяти будь-яку з моїх дочок, — грубо сказав він Моррісу, — але я не можу обійтися без Саллі.
— Я теж, — сказав Морріс.
Мама пояснила мені, що для моїх старших сестер буде страшним ударом, якщо я вийду заміж раніше за них. Просто образа. Та й татові потрібна моя поміч — доглядати худобу. А я лиш плакала та плакала і все доводила, що тато може найняти пастуха, якщо покладе пристойну платню. Проте все було марно. Мама й тато навідріз відмовились дати згоду на моє одруження з Моррісом. Мовляв, мені всього лише вісімнадцять років, я надто молода й сама ще не знаю, чого хочу, і вони бояться, що Морріс не та людина, якій вони могли б довірити моє майбутнє, — хоч це їм і на думку не спадало, коли вони надіялись видати за Морріса Сесілі або Грейс.
— І чому це батьки завжди такі нерозсудливі? — вигукнула Лора.
— Тоді ми з Моррісом втекли. Доїхали верхи до Банбері, а там сіли на пароплав — і до Фрімантла, а там уже й побрались. Тато й мама так мені й не простили цього.
— А ваші батьки живі? — спитала Марі.
— Тато потонув, переправляючись через річку під час повені,—сказала Саллі, й обличчя її спохмурніло. — А мама померла минулого року.
— Але ви не жалкуєте, що вийшли заміж за Морріса? — спитала Лора, гадаючи в думці, чи не спала вже романтична позолота з цього одруження.
— О ні! — палко вигукнула Саллі. — Ми були дуже щасливі, хоч іноді й випадали тяжкі хвилини. Спочатку ми жили в готелі в Перті, і Морріс накупив мені цілу гору уборів. Адже я була такою собі сільською простушкою, і він вирішив, що мене треба навчити добрих манер. Мама жахнулася б на саму тільки думку, що котрась з її дочок не вміє поводитися в товаристві мило і з гідністю. Але Морріс змушував мене ходити з кутка в куток по кімнаті, щоб перевірити, чи я зумію впоратися з шлейфом вечірньої сукні, і безліч разів я повинна була робити реверанси, перш ніж він повів мене обідати в губернаторський дім до леді Робінсон. Сер Уїльям Робінсон вилаяв Морріса за те, що Морріс, за його висловом, зловжив колоніальною гостинністю і втік не з тією дочкою, що треба; але прийняв він нас дуже добре. Кінець кінцем Морріс посварився з ним за щось інше. Я так і не дізналася за що. Потім ми виїхали на село.
Моррісів батько купив йому вівчарську ферму за Йорком. Морріс був дуже задоволений, але я з самого початку зрозуміла, що в нас нічого не вийде. Води там немає, робітників калачем не принадиш, а Моррісу хотілося жити як у себе в англійському маєтку. Коли Морріс продав Бунгарра і вклав і усі гроші у фрезерські рудники в Південному Хресті, батько його розгнівався не на жарт. Він перестав висилати Моррісу гроші, а тут рудники закрились, і ми, ясна річ, зосталися ні і з чим. Та якось треба було жити, і тоді я відкрила пансіон. Морріс злився за це на мене, але ж не могла я без кінця брати в крамницях у борг та позичати гроші.
Саллі заговорила тихше, в її голосі вчувався не тільки розпач, а й виклик:
— Морріс гадає, що
В місячному сяйві,
Друже мій П’еро,
Напишу записку,—
Дай своє перо.
Свічка догоріла.
Скоро ніч мине.
Відчини ж бо двері,
Пожалій мене.
Почувши знайомий з дитинства мотив і звуки рідної мови, Марі радісно скрикнула. Яка несподіванка — зустріти землячок у цій глушині! За хвилину вона вже весело щебетала до дівчини, яка співала, до повної жінки та решти дівчат. І вони їй відповідали з такою ж привітністю, сміючись і мало не плачучи, радіючи зустрічі з нею, ніби вони були давніми друзями, що неждано-негадано зустрілись після довгої розлуки. Нічого не вдієш, довелося Марі та її приятелькам погодитись випити скляночку чаю з мадам і дівчатами. Так рано відвідувачів у них не буває, пояснила мадам, до того ж усі чоловіки гайнули зараз шукати золото. Справи зовсім кепські.
Лора жахнулась. Вона спробувала відмовити Саллі від цього чаювання, але Марі була вже на веранді, а Саллі вважала, що не може залишити її тут саму. І навіть на Лору подіяла добродушна гостинність мадам та намагання сміхотливих дівчат заспокоїти її.
Бідолашна Лора, вона була страшенно збентежена: їй не хотілося ні кинути Марі та Саллі в такій компанії, ні образити дівчат, що їх запросили, своєю скованістю та нелюб’язністю. І тому вона всіляко намагалась прибрати невимушеного вигляду, сидячи за склянкою чаю з легковажними жінками в домі розпусти. Зате як вона накинулася на Марі, коли чаювання закінчилось і вони нарешті пішли своєю дорогою до готелю!
Звичайно, з її боку такий порив був великою необережністю, призналась Марі, і вона дуже про це шкодує, їй не слід було тягти Лору та Саллі в товариство цих «нестерпних» жінок, як називала їх Лора. Але, виправдувалась Марі, вона зовсім забула, хто вони й що вони, коли почула, як співає Лілі. Лора навіть уявити собі не може, яка це радість — почути знову рідну мову і говорити нею, коли ти не чула її так довго. Крім того, французи дивляться на проституцію дещо інакше, ніж англійці. Вони вважають її інститутом, що підтримує міцність сім’ї. Сама Марі не поділяє цієї точки зору, її навчили бачити в цих жінках нещасних жертв злиднів, через які вони й змушені стати на такий шлях, якого жодна жінка не обере собі добровільно.