— Греггсе! — закричав Чарлз.
Саламандра шарпнулась і зникла під водою. Містер Греггс із переляку впустив мітлу.
— Слухаю, сер.
— Що це означає?
— Вибачте мені, сер, — забелькотів пригнічено Греггс. — Це Енді читає мені, поки я тут замітаю. А коли замітає він, тоді читаю я.
— Хто його навчив?
— А він сам підгледів, сер. Я… я даю йому свої газети, щоб не балакав стільки. Бо він день і ніч не змовкав би. Тож я й подумав: хай уже краще навчиться говорити культурно…
— Енді! — покликав сер Віггем.
З води виринула чорна голова.
— Слухаю, сер, — прорипіла вона.
— На тебе прийшов подивитися професор Петров.
— Дуже радий, сер. Я Енді Шейхцер.
— А звідки ти знаєш, що тебе звуть Andrias Scheuchzeri?
— А ось тут написано, сер: Андреас Шейхцер, острови Гілберта.
— І часто ти читаєш газети?
— Часто, сер. Щодня.
— А що тебе найбільше цікавить у них?
— Судові репортажі, кінські перегони, футбол.
— А ти бачив коли футбол?
— Ні, сер.
— А коней?
— Не бачив, сер.
— То навіщо ж тобі про це читати?
— Бо воно є в газетах, сер.
— Політика тебе не цікавить?
— Ні, сер. “
КАПІТАН Й. ВАН ТОХ
ТА ЙОГО ДРЕСИРОВАНІ САЛАМАНДРИ
Пан Повондра згадав кремезного, опасистого чоловіка в капітанському кашкеті, якого він колись упустив до пана Бонді. “От до чого докотився, бідолаха, — з жалем подумав швейцар. — Капітан, а мусить їздити по світі з якимсь нікчемним цирком! А такий же показний, здоровий чолов’яга був! Треба його побачити”, — співчутливо сказав собі пан Повондра.
Тим часом чоловічок почепив біля виходу до шатра ще одну вивіску: