І, не слухаючи заперечень своїх супутників, вискочив з машини з ключем від Анастасієвої хати, побіг стежкою і за кілька секунд замкнув зсередини важкі дубові двері. Чи треба було замикатися, щоб одягти сорочку? Та він не пішов просто до своєї подорожньої валізки, а зупинився біля стіни, де висів англійський вінчестер.
Знявши рушницю, він упевненим рухом відкрив її і вийняв набій із цівки. Прокладка сиділа у набої вільно, й Авакум витяг її без жодного зусилля. Всередині не було шроту. Мізинцем він дістав з картонного циліндрика скручений у дудочку цупкий папірець. З одного боку на ньому були написані цифрами радіопозивні, а з другого — розлінієна таблиця з кодом радіошифру. Авакум поклав папірець перед електричним ліхтариком і за якусь секунду сфотографував його з обох боків мініатюрним фотоапаратом. Потім повісив рушницю на попереднє місце.
Нарешті настала черга й білої сорочки.
Думка перевірити набій у рушниці спала йому зовсім не випадково. Він не був аж таким невігласом у мисливській зброї, як удавав, аби відразу не помітити, що магазин рушниці порожній і що подавач і затвор взагалі не працюють. Зброя давно вийшла з ладу й сьогодні служила ні для чого іншого, крім камуфляжу. Що приховує колишній корчмар і кого хоче обдурити? Ці питання разом з підозрілим інтересом корчмаря до пружинки Анастасія (це ще одна загадка!) збудили в Авакумові мисливця і насторожили його.
Спиро Драгнев жив у двоповерховому будинку за сотню кроків од центрального майдану. Помешкання було обставлене по-міському: дорогі меблі, килими. На нижньому поверсі розташувалася їдальня й кабінет бая Спиро, а біля нього — маленький салон для гри в карти. Бай Спиро й Анастасій засіли в їдальні, Авакум же попросив дозволу оглянути бібліотеку.
Він одразу напав на виразний слід. Той, хто тиняється по безлюдних місцях з позивними й радіошифром, неодмінно матиме й дещо
* * *
За п'ятнадцять хвилин він повернувся з двома пляшками пива.
— Це ваш червоний «фольксваген» на подвір'ї? — запитав, наливаючи пиво у високий кришталевий келих, який йому галантно підніс бай Спиро.
— Моя власність, а що?
— Дивно, як ви вміщаєтесь у такій шкаралупці! Вам би, бай Спиро, більше личив «шевроле», наприклад, а ще ліпше — чорний блискучий «форд».
— Чому «форд»? — якось спантеличено глянув на нього бай Спиро.
— Відповідно до людини й машина! — всміхнувся Авакум.
— Не розумію, куди ви гнете! — промовив бай Спиро. — Я тепер мало буваю між людьми й став трохи нездогадливий!
— Але з деякими людьми все ж зустрічаєтеся! — наполягав Авакум.
— Ну, звичайно, з лікарем, наприклад!
— І тому хочете його викурити звідти?
— Що?
— Тому хочете, аби він пішов звідти, — щоб зустрічатися з деякими людьми частіше?
— Мені здається, ніби хтось важиться на лікареве життя — от і раджу йому забратися звідти.
— А ви часто зустрічаєтесь із тими людьми, які важаться на лікареве життя, бай Спиро?
— Коли я був корчмарем, біля мене крутилися різні люди. Тепер там нема корчми, нема і мене, але деякі люди, може, й далі навідуються, то вже їхня справа.
Слухаючи їхній діалог, Анастасій почував себе, як голий у кропиві, — так йому було ніяково. Слова словами, та за ними було видно, що мисливець мітить у жертву, але й жертва чатує, аби вп'ястися мисливцеві в горло.
— А ви ні з ким не бачитеся й ні з ким не розмовляєте, так?
— У мене в корчмі був хлопець, здоровий, добрий робітник, але мав одну ваду: хотів забагато знати.
— І що сталося з тим хлопцем?
Бай Спиро стиснув кулак і значуще похитав головою. На такий нелюдський кулак було аж страшно дивитися.
У їдальні стало тихо, Авакум підніс келих.
— За ваше здоров'я, бай Спиро!
— Будь здоров, приятелю.
І знову тиша. Лише дощ тихенько стукав у шиби широких вікон.
— Здається, хтось стоїть під вікнами, бай Спиро. Хто б це міг бути?
Бай Спиро встав, підійшов до вікна й притулився обличчям до шиби. За вікном справді стояло троє в дощовиках.
— Руки вгору! Ані руш! — вигукнув Авакум і одним скоком добре тренованого атлета вмить опинився за його спиною.
Бай Спиро підніс руки, і його велике тіло раптом якось обм'якло й змаліло. Перш за все Авакум дістав із внутрішньої кишені його піджака пружинку, що той взяв у Анастасія, тоді висмикнув важкий автоматичний «вальтер», що висів у старого під лівою пахвою на спеціальній портупеї, й жартома поплескав його по спині.