– Бідолашний хлопчик…
– Не може бути сумніву: він уже давно загинув, – зауважив Горєлов. – Що ж можна зробити?
Він міряв великими розмашистими кроками госпітальний відсік у проході між ліжками: чотири кроки вперед, чотири назад.
Комісар швидко повернув свою сиву голову до Горєлова, і на його молодому з жвавими очима обличчі відбилося щире здивування.
Капітан також здивовано глянув на Горєлова і звернувся до зоолога.
– Лорд, ви певні, що він не залишився на судні чи біля нього?
– Цілком певний! – відповів зоолог. – Знищивши більшу частину восьминогів і розігнавши решту, я і Скво-решня старанно оглянули судно. Ми бачили пробоїну, яку Павлик знайшов, бачили розтерзаного восьминога незвичайних розмірів…
І, немовби вражений несподіваною думкою, він вигукнув:
– Я починаю розуміти! Як я одразу не догадався! Адже восьминоги і взагалі головоногі – це любима страва кашалотів. І тільки кашалот в змозі був спотворити, покалічити восьминога таких розмірів. Все сходиться, капітане! Немає сумніву, біля нас по той бік судна разом з нашою битвою відбувався бій кашалота з восьминогом. І наш бідолашний Павлик якось ув'язався в нього.. перебив його. Адже кашалот навіть не скористався своєю перемогою. Він кинув здобич, не поласувавши нею.
– Тоді ясно, що Іван Степанович бачив того самого кашалота, що й Марат, – задумливо сказав капітан.
Горєлов перестав ходити, і всі мовчки дивилися на капітана, почуваючи, що зараз вирішується Павликова доля.
– Ну, нічого! – сказав, нарешті, піднявши голову, капітан. – Кашалот від нас не втече.
Горєлов подивився на годинник – було вже шістнадцять годин з хвилинами – і квапливо звернувся до капітана:
– Гляньте, Миколо Борисовичу. Я зайшов сюди доповісти вам, що мені необхідно вийти з підводного човна і перевірити роботу двох лівих дюз. Я сьогодні оглядав їх зсередини і зверху. Вони, здається, трохи забилися, і, можливо, доведеться розібрати їх та прочистити. Дозвольте, я зараз же цим займусь.
– Дві дюзи вийшли з ладу? – швидко повернувся до Горєлова капітан. – Коли ж це могло статися? Адже ми прийшли сюди з справними дюзами.
Горєлов зам'явся. Він важко переступив з ноги на ногу і повільно сказав:
– Я й раніше помічав, що не все гаразд в їх роботі…
– Товаришу військінженер, – холодно заговорив капітан, – чому ви мені не доповіли про цю несправність раніше? Ви не виконали найелементарніших вимог правил розпорядку на військовому кораблі в бойових умовах. Я змушений зробити вам зауваження! Товаришу військінженер, ці дюзи зовсім вибули з ладу чи ні? Якщо ні, то скільки процентів потужності вони втратили?
Червоні плями вкрили обличчя Горєлова.
– Дюзи з ладу не вийшли, товаришу командир, і втрата потужності незначна – процентів п'ять-вісім.
– Гаразд! – капітан повернувся до обох учених. – Ви можете на якийсь час лишити без нагляду свої апарати і прилади?
– Можемо! – була одностайна відповідь.
– Підводний човен іде доганяти кашалота. Приготуйтесь!
– Ура, товаришу командир! – крикнув слабим голосом Марат. – Ура, дорогий товаришу командир!
Капітан посміхнувся до нього і звернувся до Горєлова.
– Федоре Михайловичу, – сказав він трохи м'якшим голосом, – негайно приготуйте двигуни. Втрата навіть десяти процентів потужності в даному випадку не має значення.
Горєлов зблід так, як це буває іноді з дуже смаглявими людьми: його обличчя стало сіруватожовтого, воскового кольору, але біля щелепів грали жовна, і очі дивилися твердо й рішуче.
– Товаришу командир, – сказав він трохи хриплим від хвилювання голосом, – як головний механік вважаю своїм обов'язком доповісти вам, що підводний човен повинен лишатися на місці. Йти, не прочистивши дюзи, надто рисковано.