– Он яку чалму накрутив тобі Арсен Давидович! Ну, як справи? Здоровий, молодець?
– Дякую, товаришу комісар! – весело відповів Павлик, схопившись з місця і витягши руки по швах, немов справжній червонофлотець. – Зовсім здоровий.
– Ну, дякуй і вдень і вночі Крєпінові за скафандр, – відповів комісар. – В такому скафандрі нічого не страшно.
В їдальню зайшов старший лейтенант Богров – струнка, з широкими плечима людина, його голене обличчя з сірими спокійними очима, щільно стиснутими губами і квадратним підборіддям підкреслювало твердий характер і вперту, наполегливу волю. Білий формений кітель, немов вилитий, сидів на його ставній постаті. Старший лейтенант не поспішаючи пішов у глибину їдальні, здалеку по-дружньому посміхаючись і киваючи Павликові. За ним показалася висока постать капітана Воронцова, командира корабля. Всі встали. Командир жестом дозволив «вільно», і всі шумно сіли на свої місця.
– Як справи, Павлику? – запитав капітан, зупинившись біля хлопчика і поклавши руку на його забинтовану голову. – Ти тепер у нас надовго залишишся, бо ні заходити в порти, ні зустрічатися з суднами ми не можемо. Треба тобі, голубчику, швидше навчитися орієнтуватися під водою по компасу і по радіопеленгах. Доведеться звикати до нашого життя.
Очі у капітана звичайно були трохи прикриті опущеними повіками, і це робило його обличчя суворим та нелюдимим. Але зараз на губах у нього грала посмішка, світлі очі широко розкрилися, і на обличчі не лишалося й сліду суворості.
– Добре, капітане, – зніяковіло і радісно відповів Павлик. – Я буду старатися.
– Не «добре», а «єсть, товаришу командир!» – поправив Марат під загальний сміх.
Як тільки капітан сів за свій стіл поряд з зоологом, комісаром Сьоміним і старшим лейтенантом Богровим, на всіх столах, в центрі, відкрилися круглі отвори і показалися, підіймаючися знизу, стопки тарілок з першою стравою.
Їдальня наповнилася приглушеним гулом голосів, дзвоном посуду, жартами, сміхом і розмовами.
– Марате Мойсейовичу, а все-таки як же на «Піонері» одержують енергію? – з апетитом доїдаючи смачний суп, повернувся до початої розмови Павлик.
– По-перше, зови мене просто Марат – який я Мой-сейович! – і говори мені «ти».
– Єсть, товаришу Марат! – розсміявся Павлик.
– Ось так краще. А енергію ми видобуваємо з океану. Де зупинимось, там і витягуємо, висмоктуємо її.
– Як же це так? – здивовано запитав Павлик. – Електрику? З води?
– Так. Електрику. І з води, – втішався з справленого ефекту Марат. – Ти про термоелементи чув?
– Трохи… – нерішуче відповів Павлик, – коли проходив у школі фізику… про електрику.
– Ну, то згадай. Термоелемент – це прилад, що складається з двох спаяних між собою на кінцях дротинок або пластинок яких-небудь різних, але певних металів чи сплавів, наприклад міді і константану, платини і сплава платини з радієм. В таких приладах при підігріванні або охолодженні одного спаю виникає електричний струм. І чим більша різниця температур між обома спаями, тим більшої напруги одержуємо струм. Ну так ось, Павлику, до останнього часу всі термоелементи, з яких би металів вони не виготовлялися, давали дуже мізерні напруги – приблизно одну десяту вольта на кожний градус різниці в температурі. Але недавно наш Електротехнічний інститут винайшов такі сплави, які здатні віддавати в тисячу разів більші напруги. А наш Крєпін вигадав, як одержувати від цих нових термоелементів струм більшої сили і використовувати його в підводному човні для добування електричної енергії в будь-якій кількості і коли завгодно. Скворешня поставив спорожнену тарілку на рухомий круг в центрі столу, круг сковзнув разом з нею кудись вниз і через хвилину знову з'явився, несучи на собі тарілку з другою стравою.