Згідно з цим наказом маршрут підводного човна значно змінюється. Через Гібралтар він не піде.
Всі мовчки і здивовано дивилися на капітана.
– Не підемо до Гібралтара? – здивовано запитав зоолог.
– Що таке? – з подивом і трохи розгублено запитав Горєлов.
– Ви щось хотіли сказати, Федоре Михайловичу? – звернувся до нього капітан.
– Нічого особливого, Миколо Борисовичу… я просто вражений такою несподіванкою.
– Так, звичайно, – промовив капітан і продовжував: – Справа однак не обмежується зміною курсу. Наказ вимагає дотримання максимальної секретності походу. Тому попереджаю вас, товариші, що підводний човен не тільки не заходитиме в будь-які порти, але буде уникати всіляких зустрічей з суднами, наближення до берегів, підйомів на поверхню. Підводний човен буде весь час перебувати в бойовому підводному стані. В зв'язку з цим я суворо забороняю будь-які дії, що можуть викрити підводний човен. Глибина ходу буде весь час не менше як триста метрів. У нічні години забороняється користуватися світловими прожекторами і відкривати щити ілюмінаторів.
– А як же з науковими роботами? – стурбовано запитав зоолог.
– Вони не постраждають, Арсене ДаЕидовичу. Навпаки, якщо хочете, можна збільшити число глибоководних станцій і обслідувати також екваторіальну і південну Атлантику, частину Антарктики, південну і тропічну частини Тихого океану. Від Гібралтарської протоки і Гвінейської затоки доведеться відмовитись.
– Виходить, ми підемо Магеллановою протокою? – повільно запитав Горєлов.
– Можливо, – відповів капітан. – У нашому розпорядженні є, крім того, і шлях навколо Африки. Деяка різниця у відстані не має значення.
Зоолог зібрав бороду в кулак.
– Шкода, – зітхнув він. – Підводний гібралтарський хребет, дві зустрічних течії в протоці – верхня з Атлантичного океану і нижня із Середземного моря – дуже важливі теми в нашій океанографічній програмі. А втім, сподіваюсь, вони з лихвою будуть перевершені проблемами нових областей. Я зараз же розпочну, Миколо Борисовичу, складати план експедиції за новим маршрутом. Не відмовте повідомити його мені.
І зоолог, витягши з кишені блокнот та олівець, приготувався записувати.
– Я вам потім передам його, Арсене Давидовичу, – відповів йому капітан після хвилинного вагання.
– Слухаю, – погодився учений і тут же злякано запитав: – Але ж перша наша станція, в Саргассовому морі, лишається в програмі?
В каюті почувся легкий сміх.
– О, так! – усміхнувся капітан. – При будь-якому маршруті «Піонера» її не доведеться виключати.
Всім було відоме нетерпіння, з яким достойний зоолог ждав прибуття в це своєрідне, мало вивчене, з майже невідомою фауною море. З перших же днів походу зоолог не переставав уголос мріяти про ту щасливу хвилину, коли він зможе, нарешті, дорватися до роботи в прозорих водах Саргассового моря, де повинні були особливо широко розгорнутися зоологічні і біологічні дослідження.
– Чудово! – задоволено кивнув головою учений. – Коли ж ми прибудемо туди, Миколо Борисовичу?
– Годин через десять. Але треба не тільки прибути туди – необхідно також відшукати зручні місця для ваших робіт на різних глибинах, щось на зразок підводного плато чи підводної гори. А це не так просто для Саргассового моря, яке на всіх картах показане з величезними глибинами, – понад шість тисяч метрів. На цьому, товариші, ми закінчимо.
– У всякому разі, завтра ми уже зможемо розпочати роботу, – потираючи руки, говорив зоолог, направляючись до дверей разом з рештою учасників наради.
***
Опівночі «Піонер» був уже в Саргассовому морі і перейшов на зигзагоподібний курс, довівши хід до десяти десятих.