Почався останній, гігантський перегін – туди, до далеких берегів рідної Країни Рад…
Дрож ставав усе дрібнішим, завмирав, танув і нарешті майже зовсім зник.
«Піонер» вийшов із свого сховища і плив уже серед безмежних просторів океану, що розкрилися перед ним на екрані центрального поста. Ультразвукові прожектори уважно обмацували своїми променями водні товщі на двадцять кілометрів навкруги, два інфрачервоних розвідники за п'ятдесят кілометрів попереду підводного човна шугали вгорі, внизу, на всі боки, доносячи в центральний пост про помічене.
Навкруги було пустинно, спокійно, попереду розстилався безпечний шлях.
«Піонер» опустився на глибину в п'ятсот метрів, оповив себе паровою пеленою, ліг на курс і, все швидше розвиваючи хід, ринувся вперед.
Механізми й апарати працювали безвідказно, чітко й плавно, безшумні вибухи дюз злилися в безперервний потужний ураган, десятки й сотні кілометрів з нестримною швидкістю відкладалися позаду.
Таємниця острова Рапа-Нуї відлетіла від нього.
Саме в ці радісні, хвилюючі години старший радист Плетньов подав капітанові перехоплену і розшифровану радіограму з крейсера.
Радіограма, додатково до попереднього донесення, сповіщала морський генеральний штаб, що, незважаючи на всі вжиті заходи рятування, есмінець «Сазані II» на шляху від острова Рапа-Нуї до бази також затонув від завданих йому під час бою біля острова пошкоджень. Крім того, у радіограмі повідомлялось, що дві години тому командир крейсера капітан Маеда, не знісши безчестя поразки, вчинив над собою харакірі, в чому йому з сердечною дружбою та любов'ю допоміг лейтенант Тозіні. Командування крейсером прийняв старший лейтенант Ясо Накано.
По всіх відсіках «Піонера» знову продзвеніла трель аврального відбою. Вона лунала м'якою солодкою мелодією у вухах тих, кому несла спокій і сон…
Не відпочивав лише «Піонер». Невтомно і без відпочинку він навально й нестримно розсікав підводні товщі, несучи в собі нетерпляче щастя чекання, радість наближення до завітної мети. Все нові й нові сотні й тисячі кілометрів утікали назад, зникали в туманній далині.
***
Немов гігантський розжарений снаряд, «Піонер» нісся над безпечними глибинами пустинного в цих місцях океану. Лише через двадцять годин, наближаючись до широко розкинутого архіпелагу незчисленних і дрібних, як пил, коралових островів Паумоту, «Піонер» трохи зменшив швидкість. Знаючи чудову здатність підводного човна самостійно, автоматично маневрувати при зустрічі з підводними перешкодами, можна було б дивуватися такій надмірній обережності, але капітан не хотів допустити ні найменшого риску в цьому відповідальному поході. Лише пройшовши широким, в кілька сот кілометрів, проходом між островами Паумоту й сусідніми – Маркізькими, «Піонер» довів хід до максимального і з попередньою швидкістю помчав на північний захід.
Матвеєв прокинувся, коли підводний човен порівнявся з першими кораловими атолами Маркізького архіпелагу. Він бадьоро схопився з койки, засвітив світло і, побачивши порожню койку Скворешні, свого сусіда по каюті, подумав: «Уже встав? От невтомний!»
За цією думкою промайнула інша: у механіків, як і скрізь на кораблі, залишилося багато недоробок, які передбачалося усунуту вже в дорозі. Водолази працювали весь час з механіками, і треба було поспішати до них на допомогу. Матвєєв швидко прибрав койку, навів свій туалет і попрямував у їдальню. Тут він побачив Козирєва, Ромейка та ще кілька чоловік, які сиділи за столиками і з апетитом, після майже добового голодування, уминали їжу.
Матвєєв виструнчився перед Козирєвим і офіціальним тонем спитав:
– Товаришу виконуючий обов'язки головного механіка, дозвольте спитати…
– Будь ласка, товаришу Матвєєв, – так само офіціально відповів Козирєв.
– Накажете водолазам розпочати ліквідацію недоробок?
– Так. Всім, хто прокинувся.