Два яскравих промені пронизали його шолом, і обидві руки були схоплені металевими кліщами. Знову переляк, а за ним і жах спотворили обличчя Горєлова, коли він кинув погляд праворуч і ліворуч від себе. І знову пролунав крик здивування й люті:
– Горєлов!!!
Цей крик виразно донісся з неосвітленого сектора вісімдесят вісім у центральний пост управління підводного човна. І зараз же, після короткої мовчанки, Скворешня й Марат почули різку уривчасту команду капітана:
– Взяти його й доставити на підводний човен!
– Єсть взяти й доставити на підводний човен! – глухо, крізь зціплені зуби відповів Скворешня.
В ту ж мить Горєлов рвонувся всім корпусом уліво, навалившись плечем на Скворешню, і ударом ноги далеко відкинув Марата. Його права рука, немов звільнившись з павутини, злетіла вгору, і здоровенний металевий кулак, як молот, обрушився на шолом Скворешні проти його обличчя. Голова Скворешні хитнулася в шоломі вперед, ударилася лобом об прозорий метал, і все завертілось перед очима велетня. Рука однак продовжувала тримати руку Горєлова, як у лещатах. Але одночасно з ударом Горєлов, підштовхуваний своїм працюючим гвинтом, перевалився догори ногами через плече Скворешні й вивернув йому руки назад. Від нестерпного болю Скворешня заревів і з стогоном випустив руку Горєлова. Спритність, здавалося, перемогла силу…
Тільки-но відчувши волю, Горєлов зімкнув ноги, вирівняв рулі й кинувся вгору. Це його згубило. Із стиснутим від жаху серцем, нічого не усвідомлюючи, але відчуваючи лише, що ненависний ворог вислизає, Павлик ринувся вперед. І раніше ніж Горєлов міг що-небудь зміркувати, хлопчик міцно сидів у нього на плечах, продівши ноги під його руками, і дав задній хід своєму гвинту. Гвинт Горєлова був відразу паралізований, а в наступний момент подоланий потужнішим ходом: Горєлов разом з Павликом полетів униз.
Величезні, страшні, як кліщі, руки Горєлова піднялися, щоб схопити ноги Павлика і скинути його з себе, наче пушинку. Але на півдорозі ці руки були знову перехоплені Скворешнею й Маратом, і знову тим же маневром Марат був відкинутий вбік і закрутився, як у виру, від удару ногою та під дією власного гвинта. І знову здійнялася страшна права рука, але назустріч їй злетіла вгору ліва рука Скворешні, щоб перехопити її. І вдруге Горєлов перехитрив Скворешню: велетень натрапив на вільний простір – рука Горєлова ковзнула вниз і вбік, до свого щитка управління. В наступну мить вона знову з'явилася в яскравому світлі трьох перехресних променів. Затиснута в кулаці, блиснула довга мідна голка на тонкому шнурі і, наче блискавка, метнулася, не зустрічаючи перепон, до шва на грудях Скворешні…
Пролунав пронизливий, повний жаху крик Павлика:
– Голка!..
Це був перший звук людського голосу, що вирвався за півхвилинну жахливу боротьбу…
Нога Павлика вирвалася з-під плеча Горєлова і з силою, якої не можна було сподіватися, вдарила по руці, і рука відлетіла, перше ніж голка встигла торкнутися шва. Але назад нога вже не повернулася: одним порухом плеча Горєлов скинув з себе хлопчика, що втратив рівновагу, і той сторчака, потягнений своїм гвинтом, ринувся глибоко вниз, де зіткнувся з Маратом, який ще не опам'ятався. Близько, зовсім близько біля них, тихо погойдуване струменями схвильованої води, занурювалося закуте в скафандр тіло лейтенанта.
– На смерть, гадюка?! – заревів з невимовною люттю Скворешня.
Рука Горєлова не встигла повернутися в попередню позицію, як у кулаці Скворешні блиснула така ж голка.
На одну лише мить два грізних противники застигли один перед одним, віч-на-віч, лицем в лице, ніби вишукуючи у ворога його слабке місце.