– Певно, підводний човен проходить біля коралової обмілини, – сказав зоолог, ледве встигаючи називати окремих учасників цього строкатого хороводу. – Тільки біля коралових хащ можна зустріти цих риб, так щедро, навіть надміру забарвлених природою.
Раптом весь цей хаос фарб і форм зник, немов віднесений вітром. Перед вікном з'явилася зграя чорних дельфінів. Вони оточили підводний човен і довго, граючись і перекидаючись, супроводжували його. Павлик безперервно сміявся, дивлячись на їхні кумедні морди й клоунські витівки.
За хвилину поруч з «Піонером» у світлозелених сутінках показалася невелика вертка риба синюватосрібля-стого кольору, оперезана п'ятьма темносиніми смугами. Як тільки вона з'явилася, дельфіни шмигнули вбік і вмить зникли.
– Невже ця маленька рибка так налякала дельфінів? – здивувався Павлик.
– Це – лоцман, – відповів зоолог. – Значить, тут десь поблизу й акула.
Лоцман вертівся біля судна, наче обслідуючи його з усіх боків, потім швидко зник, але скоро повернувся. Слідом за ним з пітьми важко випливла здоровенна, п'ятиметрова акула. Вона поволі наблизилася до вікна і наставила на нього свої маленькі тупі очиці, показуючи велику дугоподібну пащу, всіяну численними зубами.
– Звідси, мабуть, зручніше дивитися на неї, ніж із спини кашалота… Б-р-р! – здригнувся Павлик при цій згадці.
Акула перевернулася на бік й показала своє брудно-біле черево.
Лоцман, що весь час крутився біля морди акули, почав раптом виявляти неспокій. Він кидався в усі боки, зникав, повертався назад до своєї флегматичної повелительки, ледве не хльостаючи хвостом по її рилу. Очевидно, це занепокоєння передалося, нарешті, й акулі: вона раптом метнулася, повернула назад і зникла, хльоснувши величезним хвостом по вікну, так що від несподіванки люди, які знаходилися за ним, злякано відсахнулися.
Хоча ця хижачка, яка наводила жах на всіх, і звільнила місце перед вікном, простір поблизу підводного човна лишався пустинним, і ніхто з мешканців моря не з'являвся в ньому.
– Дивно, невже акула розполошила все живе так далеко навколо нас? – здивувався Сідлер.
– Справді, дивно. Ви не помічаєте, що вода стала темніша… якась сіріша? – відповів зоолог, наблизивши обличчя до прозорого металу вікна. – Гм… У воді плаває сила найдрібніших часток… Звідки б їм взятися тут?
Раптом Цой застережливо підняв палець.
– Тихше, Арсене Давидовичу. Прислухайтесь!
Всі застигли, напружено вслухаючись у тишу, що настала.
Крізь звичне, ледве помітне в лабораторії гудіння машин доносилися звідкись здалеку глухі, неясні удари, супроводжувані рівним гулом.
«Піонер» ішов на чотирьох десятих ходу, і щодалі він просувався вперед, то темніші ставали навколо підводні сутінки, то виразніше доносились удари і віддалений рокочучий гул.
– Ще це може бути? – стривоженим шепотом спитав Сідлер.
Ніхто не відповів йому. Всі продовжували вслухатися в ці таємничі звуки, що виходили з надр океану. В густих сутінках вод повз вікно проносилися невиразні тіні дивно нерухомих риб з безживно обвислими плавцями, черепах, голови яких безпомічно звішувалися вииз на довгих шиях.
– Трупи! – сказав зоолог, знову наблизившись до вікна і придивляючись до якихось чорних грудочок, що швидко злітали з глибин до поверхні. – Пемза і попіл! – раптом вигукнув він. – Вибух підводного вулкана.
Підводний човен тимчасом уповільнив хід, обережно пробираючись уперед.
– У центральному посту, певно, давно помітили це, – промовив Цой. – Дуже шкода буде, якщо капітан захоче шти звідси, і ми не зможемо спостерігати таке рідкісне явище!
– Не думаю, – усміхнувся зоолог. – Певно, Іван Степанович уже в центральному посту і не пропустить нагоди.