Скільки триватиме цей полон? Зима в Південній півкулі лише розпочиналася – в цих широтах вона повинна була протягтися ще три-чотири місяці. Тимчасом через місяць і шість днів підводний човен мав неодмінно бути у Владивостоці… Затримка тут на зимівлю загрожувала незліченними наслідками для країни і для самого підводного човна.
Люди намагалися не виявляти занепокоєння, що почало охоплювати їх після того, як надія на допомогу шторму зникла.
Художник Сідлер зупинив Марата, зустрівши його в коридорі. Марат тільки що змінився на вахті в акумуляторних відсіках і йшов у їдальню, щоб поснідати із своєю зміною.
– Слухай, Марате, що ж це тепер буде? – спитав Сідлер удавано байдужим голосом, відводячи очі вбік. – Як ми звільнимося з цієї тюрми?
Марат був голодний і не мав бажання вести розмову на ходу в коридорі.
– А ти гадаєш, що ми закінчили свій рейс у цьому полярному порту? – насмішкувато спитав він, намагаючись пройти мимо Сідлера, щоб швидше добратися до їдальні, звідки доносився приглушений шум голосів, стук тарілок, дзвін ножів і виделок.
Але Сідлєр схопив Марата за ґудзик і міцно тримав.
– Почекай, почекай хвилину, Марате! Ти не жартуй. Кажуть, що вода в цій ополонці швидко замерзне, і навіть до дна. Хороший буде порт, нічого казати!
– А хто дозволить їй, воді, замерзнути?
– Але ж у повітрі жахливий морозі Тридцять п'ять градусів! І навколо лід.
Марат із задоволенням помучив би Сідлера ще трохи своїми жартами й двозначними питаннями, але апетит розгорявся і не давав затримуватися майже біля самого входу в їдальню.
– Слухай, Сідлер! Скажи відверто, ти з місяця звалився, чи що? Хіба ти не знаєш, що капітан залишив корпус підводного човна в розжареному стані? Як ти вважаєш, для чого це?
– Я розумію, що це для підігрівання води в ополонці, щоб не замерзла. Але ж це марнотратство! Розжарення корпусу поглинає силу електроенергії. Чи надовго вистачить у таких умовах нашого запасу?
– Так, – сумно погодився Марат. – Що вірно, то вірно. Від самої Вогняної Землі, уже днів десять як ми не опускали в глибини наші трос-батареї і не заряджали акумулятори. Я тобі навіть скажу по секрету, – додав Марат, знижуючи голос, – що в акумуляторах лишилося електроенергії не більше, як на дві доби, якщо тримати підводний човен на парах.
Матвєєв, який проходив мимо, зупинився і з цікавістю слухав цю розмову.
– Так, дорогий товаришу, – ще раз з сумом підтвердив Марат, – всього на дві доби!
Байдужість враз зникла з обличчя Сідлера. Він розгублено поглянув на Марата й вигукнув:
– Але ж це жахливо! А потім що? Вся ополонка перетвориться в лід, і підводний човен вмерзне в нього. Без електроенергії ми остаточно загинемо!
– Цілком вірно, Сідлер! Без електроенергії нам ніяк не можна. Доведеться взятися за зарядку акумуляторів. Якраз тільки що я одержав наказ зайнятися цим. Ось тільки поснідаю, коли дозволиш, посплю години дві й візьмусь за діло.
Сідлер дивився здивованими очима на Марата і на Матвєєва, який посміхався.
– Ти смієшся, Марате?
– Кажу цілком серйозно.
– Але як же? Куди ж ти опустиш трос-батареї?
– Не опущу, а підніму. З кожної пари трос-батарей одна буде в теплій воді біля підводного човна, а другу витягнемо на лід. Зрозумій же, чудак: у повітрі тридцятип'ятиградусний мороз, а температура води в ополонці близько трьох градусів вище нуля. Де ти ще найдеш для наших термоелементних трос-батарей такий чудовий температурний перепад майже в тридцять вісім градусів? Та ми тут зарядимо наші акумулятори швидше, ніж навіть у тропіках!
І, не давши опам'ятатися остовпілому від здивування й радості Сідлерові, Марат бігом кинувся в їдальню.
– Тьху, наче гора з пліч! – промовив, насилу опам'ятовуючись, Сідлер.