А інфрачервоні розвідники? Пусте, Арсене Давидовичу! Поспішаймо краще до наших заростей…
Щось не сподобалось зоологові в сміху, в нервовій скоромовці Горєлова. Знову спалахнула стара антипатія, глухе, неясне недовір'я. Зоолог хотів відповісти, заперечити, але промовчав. Він стояв на дні, дивлячись вдалину, в темряву, в той бік, де мав знаходитися підводний човен і куди тепер, можливо, назустріч йому мчить, несучи загибель і руйнування, грізна стіна…
– Добре, – із зусиллям сказав, нарешті, зоолог, повертаючись до Горєлова. – Пливімо в зарості…
Не відповідаючи, Горєлов поспішно запустив гвинт, піднявся на кілька десятків метрів угору і ліг на попередній курс. Слідом за ним, на невеликому віддаленні, плив зоолог. Тепер він не зводив ні очей, ні променя ліхтаря з постаті Горєлова, що неслася попереду. За хвилину зоолог обережно поклав руку на патронташ і відкрив його. Завагавшись на мить, він намацав одну із кнопок, натиснув її, зняв з позиції і поставив на звичайне місце: телефон Горєлова був виключений. Потім зоолог натиснув другу, зняв її з місця і пересунув на позицію. Зразу ж почувся знайомий, спокійний голос:
– Слухаю вас, Лорд. Говорить старший лейтенант Богров.
– З норда на зюйд, – півголосом, стежачи за Горє-ловим, говорив зоолог, – несеться велетенська вертикальна сітка, начинена торпедами. Ми вислизнули від неї, кинувшись на дно. Боюсь, чи не наштовхнеться вона на вас.
– Що? – стривожено спитав старший лейтенант. – Ви кажете – торпеди? На якій віддалі ви їх зустріли?
– Не знаю… – зам'явся зоолог. – Я якось не стежив за часом. А втім, думаю, кілометрів за шістдесят-сімдесят від місця, де ви нас випустили.
– Ага! Гаразд. Вестимемо посилене спостереження. Дякую вам. Не повертайтесь на підводний човен до розпорядження. Відходьте подалі. Будьте уважні!
Вимкнувши телефон зоолога, старший лейтенант негайно викликав капітана. Після цього він з'єднався з Ше-лавіним і Скворсшнею, які працювали за бортом, запропонувавши їм також не повертатись до виклику і негайно відходити на десяти десятих ходу подалі на захід, тримаючись ближче до дна.
Кілька хвилин тому «Піонер» змінив курс і йшов тепер тим самим шляхом назад, з півдня на північ.
Не зводячи очей з екрана, старший лейтенант довів хід корабля до чотирьох десятих і відхилив його курс на кілька румбів на схід.
Увійшов капітан. Старший лейтенант доповів йому про повідомлення зоолога і про вжиті ним самостійно заходи.
Перше хвилинне здивування швидко змінилось на обличчі капітана жорсткою усмішкою. Не піднімаючи напів-опущених, як завжди, повік, капітан сказав:
– Гаразд, Олександре Леонідовичу! Всі ваші заходи і розпорядження схвалюю. Команду приймаю на себе. Залишайтесь біля щита управління і спостерігайте за кормовим півкругом екрана. Носовий залишаю за собою.
– Єсть, товаришу командир!
– Дайте тривожний сигнал.
– Єсть тривожний сигнал!
В усіх приміщеннях корабля пронісся голосний тривожний дроб дзвінка, з коридора почулись заглушений тупіт і човгання численних ніг, а тоді відразу настала мертва тиша.
Не зводячи очей з екрана, широко, розставивши ноги і заклавши руки за спину, капітан нерухомо і мовчки стояв посередині яскраво освітленого поста.
– Отже, полювання продовжується? – тихо, немов розмовляючи з невидимим співбесідником, сказав він після хвилинного мовчання. – Чудово! Але тепер, друзі мої, вам дорого доведеться за це заплатити.
Старший лейтенант сидів, як скам'янілий, перед щитом управління, поклавши пальці на нижню клавіатуру.
– Лівобортовий розвідник – вперед! – почулась команда капітана. – Пустити по носовому півкругу на горизонті підводного човна. Дистанція – п'ятдесят кілометрів. Крейсирувати з веста на ост і назад.