Звідки ж могло потрапити золото в кров цих молюсків?
Цой кинувся далі по тунелю, спрямовуючи в усі боки світло ліхтаря і жадібно оглядаючи дно. Лише численні молюски та часом асцидії і морські лілії були навколо.
Зненацька Цой зупинився. Стіни різко пішли на зближення. Впало в очі склепіння, яке сильно понизилося, – ясно помітне похиле склепіння. «Це не дорога для страховищ, їм тут не пройти», подумав він, і зараз же згадка про товаришів, які ждали його повернення, про учителя-зоолога, який чекає на допомогу, змусила його кинутися назад. Але раніше він зірвав кілька молюсків, захопив з дна кілька пригоршней мулу і, діставши з нерозлучного екскурсійного мішка склянку, наповнив її пробою води.
Він вискочив з тунелю, немовби тисячі фурій гналися за ним по п'ятах.
Загін нерухомо і мовчки стояв у попередньому порядку.
– Що з вами, Цой? – з тривогою запитав старший лейтенант. – Ви натрапили на страховища?
Ні, товаришу старший лейтенант, – запинаючись, зніяковіло відповів Цой. – Я квапився повернутись, боявся, що затримаю загін…
– Ну що ви! Ви ходили всього лише хвилин десять, Я на вас раніше і не чекав. Які наслідки?
– Лівий прохід виключається! Дорога в печеру страховищ праворуч! – відповів Цой, почуваючи, що в нього ніби гора упала з плечей.
– Чудово! Займіть ваше місце. Вперед, товариші! Зберігати обережність!
Загін тихо вирушив з місця. Нетерпіння і тривога про зоолога зростали з наближенням до печери.
Чорні стіни тунелю трохи зійшлися і вже весь час супроводжували загін у межах видимості. Стіни і дно були гладкими, майже рівними, з немов відполірованими рідкими виступами. Лише на дні іноді зустрічалися низькорослі морські лілії і горгонії. З мулу, напівзасипані, стриміли уламки знайомих Цоєві черепашок.
«Тут їх, мабуть, знищили ті страховища, – подумав Цой. – У лівому, тісному проході молюски знайшли неприступне для тварин сховище і збереглися там…»
На деяких виступах стін Цой помітив туманні плями неправильної форми, які слабо світилися. Він звернув на них увагу старшого лейтенанта.
– Це обривки слизу, що світиться, яким вкриті страховища, – тихо пояснив Цой. – Пропливаючи тут і зачіпаючись за виступи, вони залишають на них свої сліди. Слиз свіжий, скоро печера…
– Добре, Цой. Увага, товариші! Як тільки увійдемо в печеру, розсипатися цепом по обох боках прожектора вздовж стін печери і відкрити звук по найближчих цілях. Скворешня, установивши прожектор, передає його Ма-рату. Під час бою не забувати про гвинт і повітряні мішки. Діяти ними відповідно до обставин. Не зариватися! Триматися ближче до загону! Прискореним кроком, вперед!
На трохи наповнених повітряних мішках, стискуючи в руках пістолети, загін нечутно й швидко просувався по тунелю. За величезним скелястим виступом стіни раптом круто розсунулись і зникли з поля зору. Старший лейтенант, який ішов попереду, негайно виключив свій ліхтар.
– Виключити ліхтарі! В цеп! Установити прожектор!
У чорній темряві вдалині показалися величезні голубуваті тіла, що слабо світилися. Їх було близько двох десятків: одні – велетенських розмірів, інші – трохи менші. Більшість нерухомо лежала на дні, на його підвищеннях і скелях, витягшись, наче стовбури величезних дерев з бочкоподібним потовщенням посередині. Інші носилися вперед і назад на різній висоті, мірно розмахуючи світними плямами ластів. Всередині, ближче до виходу, лежав велетенський світний силует, високо піднявши над собою довгу, мов корабельна щогла, і гнучку, як небаченої товщини ліана, шию, з величезною плесковатою головою, яка тривожно рухалася з боку на бік.
– Вишикуватися в шеренгу! – тихо прозвучала команда. – Почувати сусіда! Стріляти по світних цілях. Спочатку по рухомих. Собі беру середню на дні. Приготуватися! Цілься! Звук!
У печері несподівано запанувало сум'яття.