— Є, Багряне, — прошепотіла Ріона. — Є Світ любові й вічності. Це дає нам певність, що й ми — не примхлива гра природних стихій, а справді спадкоємці
* * *
…Перед Ягу — космослідчим Головного Координатора Ари — розімкнулося незриме поле особистого Тартару Арімана. Почувся втомлений голос:
— Зайди. Я чекаю.
Ягу переступив просторовий бар’єр, одразу ж відчувши дивний стан Арімана. Головний Координатор сидів у глибокому кріслі і навіть не повернув голови, коли Ягу ступив до Тартару. Перед ним сяяв темно-фіолетовий клуб просторового телезв’язку, там пливли рядки якихось прадавніх письмен. Екран згас. Аріман махнув рукою, показуючи на крісло перед собою.
— Сідай.
Ягу виконав його наказ і пильно глянув у очі володаря Ари. Погляд Головного Координатора блукав десь далеко-далеко, в ньому з’явилася дивна дитяча прозорість, нехарактерна для демонічного образу, сформованого тисячоліттями.
— Що сталося, Арімане? Ти не схожий сам на себе.
— Он як? Ти помітив?
— Не лише помітив, а й відчув якусь психологічну інверсію. З тобою відбувається дивна трансформація. Поясни мені…
— Зажди, Ягу. Спочатку я прослухаю твою інформацію. Які вісті з Землі?
— Не дуже втішні. Зоряний Корсар допоміг Космократорам осідлати часовий потік Еволюції. Тепер вони зможуть коригувати моделювання різних варіантів реальності. Вони руйнують наш космоісторичний алгоритм, а в інший ввести багатоваріантну реальність нам уже не пощастить. Ти розумієш, що це означає? Ми потерпіли поразку. Це — повна катастрофа!
— Не лише для нас, Ягу, — печально зауважив Аріман, і на його чолі позначилася тяжка задума. — І для них також. І для Зоряного Корсара з його проектом Нового Творення.
— Ти вперше говориш про такі драматичні речі, — вражено прошепотів Ягу, і в його крижаному погляді пропливла хвиля тривоги. — Звідки такі висновки? Ти отримав якусь принципово нову інформацію?
— Хіба суть в інформації? — Трохи іронічно запитав Координатор. — Ми самі наповнили Космічний Океан численними потоками розмаїтих інформаційних варіантів. Ми заплуталися у власних легендах Творення. І я раптово… а може, й не раптово збагнув цю просту правду. Я відчув, що вертаюся в далекі-далекі дні, в дитячу пору буття… коли все було так ясно і просто, гарно і щасливо…
— Ти мене дивуєш, — нетерпляче заворушився в кріслі Ягу, відкинувши за спину вогняну гриву волосся. — Згадай, що я свого часу пропонував тобі шукати примирення з Космократорами, а ти тоді що сказав? «Зрушено з місця космічні сили. Ми вже не носії свободи волі, а раби тієї дії, причина якої посіяна давно…» І ще ти сказав, що ненавидиш тих, котрі стали жертвою вільного буття.