Друга половина тому (гл. V-VIII) вводить читача в ті обставини, які на початках XVII в. роблять з козачини орґан соціальних і національних змагань українського народу. Описуєть ся, як козачина, завдяки ідеї козацького імунїтету, виробленого протягом другої половини XVI в., притягає до себе великі маси селянського й міщанського елєменту, і через те сама здобуває відмінний характер соціального протесту против польсько-шляхетського режіму (гл. V). Далї, представивши розріст козацької сили й екстензивної енерґії в перших двох десятилїтях (гл. VI), вияснюють ся ті обставини, в яких козачина входить в сучасну релїґійно-національну боротьбу, проголосивши своєю проґрамою сучасну національну проґраму української суспільности, і описують ся многоважні подїї 1620-1 рр., коли козачина поставила на карту свою участь і свої заслуги в Хотинській війнї для осягнення своїх національних і соціально-полїтичних постулятів (гл. VIІ). Потім ідуть розчаровання козачини і з нею всеї української суспільности в тих надїях, за ними авантуристичні пляни міжнародних комбінацій 1624-5 рр. (союз з Кримом, пляни православної лїґи з приводу Яхії, проєкт піддання Московщинї), і нарештї історія Куруківської кампанїї 1625 р. сього епільоґу хотинських заслуг і надїй, кінчить сей том.
Деякі моменти з описаного тут часу і з сих подїй були предметом більше або меньше докладних студій, але в цїлости се не було оброблене деталїчно в усїй своїй проґматичній звязи. Джереловий матеріал доповнений в значній мірі новим, ще не використаним, зібраним по части автором, по части иньшими членами археоґрафічної експедиції Наукового товариства імени Шевченка; частина його вийшла в VIII т. Жерел, частина цитована по рукописям, вийде в дальших томах Жерел. Лїтература вказана по части в нотках під текстом, по части в примітках. Коротко подана історія розроблення ріжних
питань історії козачини. Ширше неможна було сього зробити в рамах сеї книги; щоб подати історію поглядів і відносин до козачини і ріжних сторін її в звязку з змінами в течіях і настроях нашої суспільности на се треба було б другої такої книги як ся.
Як в деяких иньших питаннях нашої історії, прийшло ся минї значно розійти ся з популярними поглядами і в основнім питанню про звязки орґанїзацийних форм козачини з старшими суспільними традиціями, княжих часів. На мій погляд, ширше мотивований в гл. III, козачина не перейняла з тих часів готових орґанїзованих форм самоуправи, бо вони вигасли в руїнах східно-української дезорґанїзації переходових столїть, під гнетом литовсько-польського режіму. Сї орґанїзаційні форми відроджували ся з тих основних клїтин громадського ладу, які зацїлїли в сїм часї упадку, й виростали з них поволї особливо на запорожськім Низу. В городовій території, (на волости, кажучи термінольоґією XVI-XVII в.), придавленій польсько-шляхетським режімом, сей орґанїзацийний процес був прискорений заходами самого правительства, що для нагляду над козачиною та її приборкання творила козацькі уряди й власти, відокремлювала козачину, для контролї, в спеціальну верству, але сї орґанїзацийнї заходи правительства кінець кінцем служили козачинї опорними пунктами для своєї власної, вповнї неофіціальної орґанїзації. І сей процес використовування народньою стихією для кристалїзації своїх опозиціонних елєментів, для аккумуляції сили сопротивлення, самих тих опорних точок, які давали репресивні заходи ворожого режіму, має високий інтерес, і на нього я позволяю собі вперед звернути увагу читача.
Вкінцї приходить ся минї попросити його справити собі досить численні помилки, які позіставали ся в текстї, невважаючи на велике число авторських і коректорських корект.
Практика друкарської штуки в Київі зістала ся непереможною перешкодою на сїм пунктї; нею ж поясняєть ся значне опізненнє сеї книги, що мала вийти ще в лютім сього року, а виходить в червнї.
І. Східно-полуднева Україна в XV-XVI вв.
ЗАГАЛЬНИЙ ПОГЛЯД, СПЕЦІАЛЬНИЙ ІНТЕРЕС СХІДНО-УКРАЇНСЬКОГО ЖИТЯ, ТРУДНОСТИ ДОСЛЇДЖЕННЯ.
Той процес еволюції відносин економічних, суспільних, культурних, національних, який характеризує литовсько-польські часи XVI-XVII віки української історії 1), розвивав ся головно в західнїх і північно-західнїх українських землях. Сї землї близші були до вихідних точок тих нових течій, нових факторів, під впливом яких зміняло ся й розвивало ся тодїшнє українське житє; сї фактори опанували тутешнї землї повнїйше й глубше, знайшовши або сотворивши собі певні опорні точки в самім складї житя, самих відносинах сих земель в видї певних созвучних національних і суспільних елєментів самого громадянства. Але чим дальше на схід і східнє полуднє, тим слабли ті підстави, на яких опирав ся розвій нових відносин, і ті ріжнородні течії чи в сфері еволюції суспільно-полїтичної, чи в процесї економічнім, чи культурно-національнім, які так глубоко проникали в відносини й житє західнїх українських земель, все слабше проявляли себе тут, зводячи ся майже або й зовсїм на нїщо на крайнїй східнїй та східно-полудневій періферії українських земель.
Слїдячи сї процеси на підставі матеріалів з західнїх українських земель, я зазначував звичайно і ті ослаблені форми, в яких проявляли вони себе в східнїх українських землях. Але самими сими ослабленими формами економічних, чи суспільних, чи культурно-національних процесів, в яких проявляла ся сучасна еволюція західнїх українських земель, розумієть ся, не вичерпувало ся житє і відносини земель східно-українських. Наслїдком відмінних обставин, воно проявляло себе і в самостійних та ориґінальних формах, які в сумі надавали тутешньому житю кольорит і характер глубоко відмінний не тільки від центральних земель в. кн. Литовського, чи Польського, але навіть і від західнїх українських земель. Тут, яко на Українї, на окраїнах, періферіях державного, суспільного, культурного житя Польсько-литовської держави не тільки не можна було строго тримати ся утертих шабльонів і формул правного, економічного чи культурного житя сеї держави, але треба було рахувати ся з явищами, відносинами, формами ориґінальними, тубильними, українськими 2). І коли в попереднїх столїтях, наслїдком кольонїзаційної й економічної слабости сих земель сї явища й прикмети тубильного, східно-українського житя мали значіннє й інтерес тільки місцевий, то почавши з останньої чверти XVI в. вони набирають все більшої сили. Сильний кольонїзаційний зріст Східньої