- Я не знаю, як.
Він взяв мою руку. Я хотіла відсмикнути її, але не зробила цього.
- Твій дар.
- Ти хочеш
- В "Королівський двір".
Мій шлунок стисло.
- З ким вона була? - спитала я, все ще надіючись, що це просто жарт або збіг.
Його обличчя потемніло, а в голосі не було ніяких емоцій.
- Ні з ким. Я зустрів її у "Смакоті". Вона була роздратованою. Через те, що її зрадила краща подружка, і те, через що вона приїхала сюди не вигоріло, життя ніколи не було милим до неї і тому подібне. Я намагався підбадьорити її, ми розговорились, а далі ти знаєш що.
- Пері, - я похитала головою.
Він підняв ноги і поклав підборіддя на коліна. Так він перестав виглядати як мій впевнений старший брат, а натомість нагадував схвильовану дитину.
- Які шанси, що не лише одна Вікі була в суботній вечір у "Королівському дворі"? - спитав він тихо.
- Не багато, - сказала я, закусивши губу. Я ненавиділа наступне питання, але повинна була задати його. - Ти знаєш, хто скоїв це?
Він похитав головою і втупився у пісок.
- Вона була живою і неушкодженою, коли я пішов. Вона хотіла, щоб я лишився на всю ніч, але я хотів повернутись додому, до того як мама зрозуміє, що я так спізнився. Я лишив її там.- Він зробив паузу і додав надломленим голосом - А тепер вона мертва.
Я знала, що Пері був бабієм, але зазвичай ми уникали розмов про його витівки. Мені не потрібно було знати про його надзвичайно активне любовне життя. А тепер я повинна була спитати. Я набралась сміливості, перед тим, як задати питання.
- Ви з нею переспали?
Він перервав зоровий контакт і ледь чутно сказав.
- Так.
Мої ніздрі роздувались швидше, відповідно до кожного підйому емоцій всередині. Я була зла на Пері за його безвідповідальну поведінку. Боялась, які наслідки будуть для нього. Страшилась, що мама дізнається і не витримає. Була лютою на Пері, поведінка якого призвела до цього. Я закричала:
- Ти навіть не знав її!
- Вона сама цього хотіла! - він швидко встав, копнувши насип піску. - Що я повинен був сказати? Ні? Клер, мені вісімнадцять. Коли випадає подібна нагода, я користуюсь нею.
- Просто замовкни, Пері. Я навіть не можу думати про це.
Я сховала обличчя в долонях. Він знову сів і ми полинули в тишу на декілька хвилин. Потроху моя злість розсіялась. Він був правий. Який би одинокий хлопець відмовився від такої пропозиції? Ситуація була поганою, але могло бути ще гірше. Він міг лишитись і тоді його також би застрелили. Я зосередилась на нагальнішій проблемі. Я повинна була захистити брата.
- Хтось бачив, що ти пішов з ресторану з нею?
Він знизав плечима.
- Не знаю. Там було багато люду. В суботній вечір, найзанятішого тижня року, там були всі.
- Хто всі, Пері?
Його очі поглянули на темне небо, ніби зірки могли знати відповідь.
- Я не пам'ятаю.
- Це погано, Пері. - Я зробила паузу, думаючи про можливості. - Не кажи поки нікому.
- Ти повинна сказати поліції, Клер. Ти тепер працюєш з ними.
- Я не повинна робити нічого в цьому роді. - сказала я спокійно.
Всі емоції, що боролись, очистились. Я знала, що потрібно зробити.
- Я був з нею в ту ніч, коли її вбили, - сказав Пері. - Це робить мене головним підозрюваним. Приховування подібної інформації зробить тебе співучасником або кимось таким. Я не хочу, щоб ти потрапила у неприємності за приховування такого від поліції або від Джастіна.
Я встала, обтряхнувши пісок.
- До біса поліцію і до біса Джастіна. Спершу родина. Тримай рот на замку.
Я йшла додому, а на відстані від мене йшов Пері, опустивши голову, як присоромлений пес. Я з кожним кроком, який я робила, мої думки рухались все швидше. Пері дійсно зробив дещо дурне, але я не збиралась підносити це копам, як жертву. Вони б згаяли свій час, зосередившись лише на ньому, а не на справжньому вбивці.
Пері був ні-до-чого. Звичайно ні, тихо повторювала я. Через плече я дивилась, як Пері йшов в темряві. Він не міг такого зробити.
Телефон задзвонив в якусь нечестиву годину наступного ранку і я відповіла заспаним голосом.
- Алло? Клер, це Гаррі Спелмен.
Я сіла прямо в ліжку. Я що пропустила зустріч? Півночі я не спала від хвилювання. Поглянула на годинник. Ні, було лише вісім ранку.
- Доброго ранку, пане Спелмен.
- Я хотів подякувати тобі, за те, що ти прийдеш до мене, щоб зустрітись з Джастіном і Гебріелем Тоскано. Я хотів також вибачитись за те, що не буду на зустрічі.
- Все нормально. Ви, мабуть, дуже зайняті.
- Не в тому справа, Клер. Я взагалі не буду залученим до цієї частини розслідування. Джастін буде за мене. А замість детектива Тоскано також буде його син. Ви троє повинні будете працювати над цим.
Пан Спелмен таки хороша людина. Коли ми зустрічались з Джастіном, його батьки ніколи не зважали на мою... особливість. Навпаки,
вони повністю вірили. Цікаво, чи це не змінилось.
- Ви не вірите в мене? - спитала я.
- Звичайно вірю. І завжди вірив. - Він на мить зупинився, а потім зітхнув. - Буду чесним з тобою, Клер. Це перше вбивство, яке сталось в Істпорті за багато років. Жителі міста в паніці. Вони хочуть знати, що працює поліція, а не підлітки, не наші місцеві екстрасенси. Ти знаєш, що я поважаю і захоплююсь твоєю родиною, але я якщо хочу бути переобраним, то повинен уникати... неоднозначним прецедентів.