- Ми з повагою будемо ставитися до вашого майна, під час обшуку, - сказав детектив Тоскано, більш до мами, ніж до мене, так як я дивився на Пері, намагаючись з'ясувати, через що був той панічний погляд.
Ще троє офіцерів встали за нами впродовж цього. У одного з них звисали наручники з правої руки.
- В цьому немає необхідності, - сказав Пері. - Я добровільно піду у відділок.
Я безпорадно дивилась, як мого брата провели до крейсера і посадили на заднє сидіння. Мого брата, який завжди був спокійним і зібраним. Постійний голос розуму в родині. Єдиного, хто не давав мамі вибухнути, коли вона була знервованою. Єдиного, хто давав мені відчуття захищеності, коли кулі летіли в мене, через те що я - фрік. Того єдиного, хто міг змусити мене сміятись, після розтавання з Джастіном, коли життя рушилось довкола мене.
Він був більше, ніж моїм братом. Він був моїм кращим другом.
Пері повернувся і дивився з заднього вікна, поки крейсер від'їжджав. Я тримала одну руку піднятою, долонею вперед, поки авто не зникло з поля зору. А потім я осіла на ганок. Я боролась з гіркими слізьми. Я повинна лишатись сильною. Повинна тримати себе в руках, заради мами та Пері.
Мамин занепокоєний голос лунав довкола мене, поки вона вела офіцерів в дім на пошуки. Я намагалась заглушити ці звуки, зосередившись на тому, як таке сталось. Якщо хтось бачив Пері та Вікторію того вечора, навіщо чекати так довго для свідчень? В цьому не було сенсу. Не могло бути так, що хтось просто довідався лише тепер...
Я запнулась і думки в моїй голові забрались в пазл. Але такого бути не могло. Дідька лисого... Я піднялась і побігла.
Редакція газети була розташована в центрі Істпорту, між міським холом та поштою. "Істпорт таймс" було намальовано на великому склі на передньому вікні, хоча П трохи відкололась і потребувала ремонту. Небагато місця для невеликої газети.
На мить я зупинилась перед дверима, що витерти піт з брови та відновити дихання. А потім я зайшла так, ніби так і мало бути, і попрямувала до столу Нейта. Його голова була частково закрита гігантським комп'ютерним монітором. Він згорбився, щось швидко пишучи в записнику.
Він підняв голову на звук моїх кроків, що прямували до нього.
- Агов, Клер, що сталось?
Я постаралась заглянути в його записник.
- Над чим ти працюєш?
- Складаю історію про нашого шанованого детектива і його не таке шановане минуле.
Я закотила очі.
- Все ще гризеш ту ж кістку?
Велика відкрита кімната була наповнена шумом від клацаючої клавіатури до гучних телефонних розмов. Нейт поклав свою ручку на стіл.
- Знаєш, що значить тату Гебріела?
- Ні, а що?
- Просто цікаво. Намагаюсь заповнити прогалини.
- Я можу спробувати дізнатись.
Нейт почав кивати, але зупинився.
- Ні, не варто. Я не хочу наражати тебе на небезпеку.
- А що на рахунок Пері?
- Що з ним?
- Ти не мав нічого
хвилин. Я пройшлась трохи по вулиці, виглядаючи кого на набережній.
Хлопчик, десь років дванадцяти, їхав на своєму велосипеді до мене. Я витягнула руку і зупинила його.
- Ти бачив когось ще на вулиці? - спитала я його.
- Ага, купу людей, - відповів він своїм "звісно" голосом.
- Конкретно того, хто, можливо біг, від цього дому? Того, хто порізав шину моєї мами.
Він знизав плечима.
- Тут була ціпочка з пляжною сумочкою і великим огидним капелюхом, вона спішила кудись.
- Люк! - дівчина з довгим білявим волоссям помахала йому з іншого кінця вулиці.
- Вибач. Маю їхати.
А, тяга до білявок. Почалась так рано. До речі про білявок, я знала, хто порізав шину. Тіфані. Але зараз в мене не було часу розбиратись з нею. Я повинна була допомогти Пері, але тепер було неможливо дістатись дому Стівена.
Блискуче чорне авто, яке належало пану Спелмену, під'їхало до узбіччя. Джастін висунув своє обличчя з вікна.
- Залазь!
Не зовсім лицар на білому коні, але мені підходить. Мама прослизнула на пасажирське сидіння, а я заскочила на заднє і Джастін рвонув.
- Я чув, що Пері забрали, - пояснив він. - Мій тато зателефонував своєму другу, адвокатові, і він зустріне нас у відділку.
- У тебе ще немає прав, - сказала я.
- Але я можу їхати з учнівським дозволом, так само, як і дорослий у авто, - він посміхнувся. - Привіт, пані Ферн.
Мама погладила його по плечу. Вона завжди любила Джастіна і дала зрозуміти, що на її думку Джастін заслуговує на другий шанс. Я зітхнула. Тепер, коли він приїхав врятувати мою родину, вона ще більше буде тиснути.
- Мені шкода. Дійсно шкода, - прошепотів мені Гебріел у відділку.
- Твій тато просто робить свою роботу, - я заламувала руки, поки бубоніла це. - Якщо Пері був з Вікторією тієї ночі, він повинен допитати його. Я не виню тебе. Скоро ти побачиш, що Пері не робив цього. Твій батько випустить його і ми з тобою повернемось до... роботи над справою.
Він відвернувся, ніби не був впевнений у цьому. Але я також не була.
Я опустилась на твердий пластиковий стілець. Я ненавиділа сидіти у зоні очікування, знаючи, що мого брата тримали у маленькій кімнаті десь у будівлі, наляканого та невпевненого. Я сподівалась, що його не завалюють питаннями. Сподівалась, що він був достатньо розумним, щоб не відповідати, поки ми не знайдемо йому адвоката.