Я поспішила сходами вниз, загальмувавши лише тоді, коли побачила ранкову газету. Вона була складена на кавовому столику і майоріла заголовком "Декілька зачіпок в смерті підлітка". Я підняла її і поглянула на фото Вікторії Хаппел. Хоча я бачила її смерть у своїй голові, але я ніколи не бачила її обличчя. Мої видіння йдуть з точки зору самої людини.
Вікторія не виглядала як звичайна вісімнадцятирічна дівчина. Вона була по-модельному гарна, з довгим темним волоссям, добре сформованим тілом, карими очима, які виглядали старшими, більш зрілими з приманливим поглядом у них. У кутику її рота був натяк на посмішку, а я була наповнена жалем через неї. Вона більше не посміхнеться.
Мама покашляла з кімнати для читань. Я поклала газету і поспішила. Оздоблення вже було встановлено: приглушене світло, м'яка музика, запалені свічки. Клієнт - дівчина трохи старша за мене - сиділа прямо, коли я ввійшла. Вона виглядала так, ніби потребувала душу і цілого нічного сну. В неї могла бути ніч гірша, ніж моя.
- Я не змогла знайти сина, - сказала мама, - але моя дочка приєднається до нас.
Дівчина повільно кивнула, її очі спостерігали.
- Як тебе звати? - спитала мама.
- Джоні. - сказала вона, ледь прошепотівши. Її довге коричневе волосся звисало, закривши, немов завіса, половину її обличчя. Вона взялась за надкушений ніготь. Всі решта були обкусані до шкіри.
- Як ти дізналась про нас? - спитала я.
- Я бачила ваші флайєри в місті. Нещодавно я втратила подругу. - Вона пожувала губу, вирішуючи скільки сказати нам. - Я тут тому що хочу знати чи вона ненавидить мене.
Від фрази "втратила подругу" я покрилась гусячою шкірою.
- Ви посварились, - сказала мама.
Очі Джоні поглянули на маму.
- Як ви дізнались? - а потім вона почервоніла. - А, екстрасенси, точно. Вибачте. Я просто... думаю, я не очікувала, що це правда.
- Чому ж ти прийшла? - спитала я.
Вона знизала плечима.
- За невеликим шансом, що це правда, я думаю. А якщо ні, тоді, напевно, це допомогло б поговорити.
Я могла зрозуміти таке.
- Мій дар працює таким чином, що я повинна тримати об'єкт.
Вона енергійно закивала, вийняла щось зі своїх кишень і передала це мені.
У вас є історія?
Що це було? Спершу він поводив себе так, ніби зацікавився мною. Потім дізнався, що я екстрасенс і ставився до мене, як до злочинця. Тепер же ревнував до Джастіна. Непослідовні почуття? Я опустила меню.
- Чому твій батько не захотів працювати зі мною над справою? Чому він змусив тебе? І чому ти так не любиш екстрасенсів?
Він стиснув губи.
- Це особисте.
- Так само, як і моя історія з Джастіном.
Я знову підняла меню.
Ми сиділи в тиші, поки офіціантка не взяла замовлення, закривши обличчя меню. Я дістала телефон з кишені шортів і написала Пері. Де він був? Не те щоб я була невдоволена роботою - те читання дало нам найбільшу зачіпку. Але на Пері не було схоже так підставити маму, не сказавши і слова. Особливо враховуючи те, що відбувалось з ним.
Офіціантка принесла наші напої і я зробила великий ковток своєї содової.
- Як там справи з Джоні? - спитала я через мить.- Вона розповіла твоєму батьку про Джоела, хлопця?
- Так, він тепер головний підозрюваний. Як тільки його знайдуть, йому поставлять запитання.
Я повинна була сказати очевидне.
- Ти маєш подякувати мені та моїй мамі за те, що поговорив з нею. Джоні вже збиралась тікати. Вона не хоче брати в цьому участі.
Він потер підборіддя.
- Я думав про це. Ти б подумала, що кращий друг, особливо з почуттям вини, захотів би допомогти.
Я збовтала напій соломинкою, кубики льоду дзвякнули об скло.
- Мама сказала, що Джоні боїться Джоела.
- Вона сказала це твоїй мамі?
Сказала? Не зовсім те слово, яке б я використала, але якщо ми хотіли провести обід без сварок, я не збиралась казати йому, що мама вловила це з думок Джоні. Дякувати Богу я була врятована прибуттям нашої їжі. Гебріел вкусив свій сендвіч, а я полила соусом з маленької пластикової чашки свій салат і продовжила розмову.
- Що ще нового в справі?
Він зробив паузу на хвильку, дожовуючи.
- Виявилось, що в "Смакоті" є камера спостереження, розміщена в кутку будівлі напроти автостоянки.
Я майже вдавилась власним салатом. Ця плівка показала б Пері, який йшов поряд з Вікторією.
- Правда?
- Вони встановили її роки тому, коли мали проблему з неправомірним використанням сміттєвого бачка. І ніколи не оновлювали її. Вона доісторична. Вони все ще використовують відеокасети. - Він похитав головою на таку лажу з технологічним оновленням. - Менеджер міняє плівку кожен день і зберігає її протягом місяця. Звичайно в них немає плівки з тієї ночі. І, враховуючи що офіс не замикається, не захищається і неприбраний, вони навіть не знають чи її викрали, чи просто не туди поклали.
- Це дуже погано, - сказала я мляво.
Він кивнув, знову жуючи.
- Але ми дізнались, хто був у кімнаті над жертвою. Колись чула про хлопця на ім'я Вільям Ровлінсон?
- Біллі?
Чому я не здивувалась? Я поклала свою виделку. Я не думала про Біллі з того моменту, як ми зустрілись біля магазину, але саме ім'я цього придурка позбавляло мене апетиту.